Джорджо Щербаненко - Тенета зради

— Мерщій, Джованні, тут є прохід на вулицю Фердінандо ді Савойя. Схоже, вона збирається тікати, — промовив Моріні.

Один із двох боязких і слабосилих на вигляд агентів миттю спритно вискочив з «альфи» і вступив до кондитерської майже вслід за дівчиною — з неуважним, трохи заглибленим у себе й трохи очманілим виглядом наркомана, який недавно очуняв і тепер блукає в пошуках нічних пригод.

Ледве вона опинилася всередині, назустріч їй вийшов чоловік у світло-сіоому костюмі й рожевувато-білій сорочці; краватка в нього була рожевувато-сірого, як кажуть, лососевого кольору; сам високий, на вигляд майже аристократ; він лагідно, атож, навіть ніжно взяв дівчину за руку і вийшов із нею з кондитерської під навіс. Офіціанти саме збирали з поставлених уряд столів скатертини та серветки, які погойдувалися на поривчастому вітрі, а під світлофором нерухомо стояла, незважаючи на зелений сигнал, «сімка» з двома повіями всередині, — літня за кермом, а поруч, біля віконця, сиділа молодша й усміхалася, хоч і досить стримано, тим поодиноким чоловікам, які виходили з кондитерської; якби повії знали, що позад них стоїть поліційний автомобіль, то рушили б навіть на червоне світло; та віце-бригадир Моріні був із відділу «С», а не з поліції моралі, хоч колись і працював там; саме він організовував облави, чим викликав до себе відразу у всіх дівчат легкої поведінки від Рогоредо до Ро, від Крещенцаго до Муджіано, від галерей п'яцца дель Дуомо до площі Обердан. А тут, на п'яцца делла Републіка, виднілося небо, чорне небо, в якому бушували вітри й клубочилися грізні хмари; його перетинали стріли блискавок, а згодом чулося буркотіння далекого грому; віце-бригадир Моріні не раз казав своїй дворічній донечці, що той грім роблять великі-великі коники на небі, вони чимдуж біжать до своєї мами й тому зчиняють такий страшенний гуркіт.

— Пильнуй, вони сідають до отієї «джульєтти», — кинув Моріні водієві. «Джульетта» була оливково-зелена і дуже пасувала до червоного редингота дівчини та сірого, наче хвіст у голуба, костюма її супутника.

— Якщо вони наддадуть газу, то не знаю, чи ти впораєшся.

Ніхто не впорався б із «джульєттою», навіть коли вона здавалася такою старою й пошарпаною, як ця.

Але «джульєтта» газу не наддала, більше того, вона посувалася, мов кінь, що йде інохіддю, — нервово, але стримано; вони перетнули всю п'яцца делла Републіка, піднялися на бастіони Порта Венеція, потім через бульвар Майно, бульвар Б'янка Марія, площу Чінкве Джорнате. Моріні вже почав нервуватись. Хоч водій вів машину досить спритно, було майже неможливо, щоб пасажири «джульєтти» не помітили, що вслід за ними їде якась «альфа»; хіба що, міркував Моріні, обоє здалися на ласку провидіння — вони трималися за руки, її голова лежала на його плечі. Але тим двом не властиві такі містичні настрої; і Моріні подумав: вони знають, що за ними слідкують, але поки що вдають, нібито нічого не помітили, й не збільшують швидкості. Мабуть, незабаром вони раптово газонуть і спробують зникнути з очей.

Тому він сказав водієві:

— Не відставай надто далеко, а то вони на першому ж повороті втечуть. Не має значення, як вони й помітять, що ми за ними стежимо.

Нічне катання тривало. Після площі Чінкве Джорнате «джульєтта» чомусь виїхала з бастіонів і помчала проспектом Монтенеро, а потім проспектом Саботіно; в цю нічну пору все довкола скидалося на театральні декорації; всюди було безлюдно, світлофори на перехрестях блимали жовтим світлом, тремтіла світна вивіска останнього відчиненого бару «Крота П'ємунтеюза» зі згаслими літерами «р», «у» та «а». Згодом «джульєтта» майнула проспектом Бліньї та проспектом Коль ді Лана; отже, вони виписали коло давньою частиною Мілана, де ще збереглися законсервовані архітекторами рештки будівель, а декотрі з них було реконструйовано для туристів; зокрема бастіони, на виступах яких колись, кажуть, несли варту хоробрі воїни. Та віце-бригадирові Моріні все це зовсім не подобалось, і, як тільки «джульєтта», що їхала попереду, звернула на Ріпа Тічінезе, перетнула площу 24 Травня, а тоді покотила старою дорогою праворуч від каналу, він зв'язався з відділом «С» поліційного управління.

— Гаразд, це правда, що пізно, але ж ти не повинен спати. Це Моріні, якщо ти ще не прокинувся і якщо це тебе цікавить. Не засни знов, а запиши, що я на Ріпа Тічінезе, їду за «джульєттою», номер МІ вісімдесят три, шістдесят сім, п'ятдесят два. Попередь машини, які тут поблизу, я повідомлятиму про своє місцеперебування щохвилини. — Він вимкнув рацію, не перестаючи вдивлятися в червоні вогні «джульєтти», що мчала попереду чи, правильніше сказати, потихеньку котилася вузькою дорогою праворуч від Альцайя Навільйо Гранде.

Моріні був уже в літах, він приїхав до Мілана, коли канали ще не були засипані, а на вулиці Сенато ще траплялися художники, які малювали темні, густі води каналу Навільйо; він був тоді ще хлопчиком, таким маленьким і худим, що його прозивали горбанем, та він терпляче зносив ці насмішки; у Мілані можна заробити на прожиття, тільки треба навчитися все терпляче зносити; він працював посильним в остерії на вулиці Спіга й цілісінький день носив пляшки з вином; спробував він і інших ремесел, аж поки вступив до поліції; це був його світ, тут він зробив кар'єру, бо любив лад і ясність: або людина — злочинець, або ні, — і так він вивчив увесь Мілан, усі вулиці, всі райони й знав, які люди в них живуть; він добре знав майже всі будинки, всі сквери, знав вулицю ліворуч і ту, що праворуч від Навільйо Гранде.

— Ну ось, нарешті почалося, — сказав водій, осліплений блискавкою і оглушений громом.

Здавалося, гроза розбурхалася просто перед ними. Раптово полив дощ, водій увімкнув двірники і, не вмикаючи дальнього світла, й далі їхав услід за «джульєттою».

— Це Моріні, — знову мовив у рацію Моріні. — Я на вулиці Альцайя Навільйо Гранде, звідси можна їхати на Корсіко і на Віджевано. Я стежу за «джульєттою» вісімдесят три, шістдесят сім, п'ятдесят два і хотів би знати, де тепер наш найближчий автомобіль.

— Він на вулиці Фамагоста; вони повідомили, що їдуть у ваш бік.

— Скажи, нехай роблять свою справу. Як буде потрібно, я їх покличу! — загорлав Маріні, намагаючись перекричати гуркіт грому.

А «джульєтта» все