Димитр Ангелів - Сміливий чунг

На гіллях сусідніх дерев з’явилися волохаті постаті багатьох інших чунгів. У відповідь на рев поми кожен з них роззявив пащу, і від їхнього спільного реву ліс аж зітхнув.

Чунги довго ще не наважувались злізти з дерев. І тільки тоді, коли стерв’ятник ри-мі присів біля непорушного грау й протяжно завив, коли чорний довгодзьобий крі-рі, покружлявши над трупом, з хрипким карканням сів біля його хвоста, чунги позлазили з дерев і нерішуче обступили грау. Збагнувши, що сталося, вони почали підстрибувати: грау був мертвий, мертвий, мертвий!

Лиш пома стояла нерухомо й дивилася на грау пильним застиглим поглядом, нічого не бачачи й не розуміючи. Чому грау не загриз її? Хто убив грау?

Стрибнувши з страшенною швидкістю, грау наразився на гострий кінець обламаної гілки, яку пома простягла перед собою, несвідомо намагаючись захиститися від грау. Гілка глибоко застрягла в його горлі й дістала до самого хребта. Заціпенілі й закляклі з переляку м’язи поми витримали цей страшний поштовх.

Грау вбив випадок, але цей самий випадок урятував пому. Коли б вона хоч на мить запізнилася з цим своїм несвідомим рухом захисту або якби грау стрибнув трошки раніше, пому неодмінно спіткало б те, що і її матір.

Та свідомість у поми була ще надто примітивною, а мислення — надто убогим, щоб вона могла відразу зрозуміти те, що сталося. Її пильний погляд, спрямований на грау, виражав не розуміння, не цікавість, не страх і не гнів, а швидше безмежний подив і мовчазну муку. Цей подив і ця мука гнітили її свідомість, і вона безсила була їх позбутися. Пома не могла відповісти й на питання, яке невиразно поставало у її голові: хто вбив грау? Цей випадок був нечуваним у житті чунгів.

Досі жоден чунг не піднімав ломаки для захисту від грау або для нападу на будь-яку іншу тварину. Ніякий досвід не підказував досі чунгам нічого про те, що дерево можна використати для захисту при нападі на них і що ним можна вбити тварину, коли вона нападає. Дерева давали плоди, давали їм притулок, чунги рятувались на них від небезпеки. А зараз грау лежить мертвий із ломакою в горлі. Отже, дерево могло і вбивати!

Пома обережно, не спускаючи з грау очей, почала наближатись до нього. Підійшовши зовсім близько, вона передніми кінцівками схопила встромлену йому в горло ломаку, швидким рухом, ніби хижак ще міг укусити її, потягла до себе. Трохи відбігши убік, вона спинилася й почала уважно оглядати ту ломаку і повертати її то одним, то другим кінцем. Потім, помахавши нею над головою, знову підбігла і з диким, торжествуючим риком встромила її в мертвого грау.

Приголомшені цим видовищем, чунги з подивом глянули на неї, потім наїжачились і, підстрибуючи, з ревом наблизились до грау та поми. Досі ніхто з них ще не бачив, щоб якийсь чунг вбивав грау. А пома, ревучи й переможно розмахуючи ломакою, то встромляла її в грау, то витягала знову й очманіло дивилась на неї. І весь час ревла, ревла дико, переможно, торжествуюче.

А потім ліс став свідком такого, чого він не бачив за весь час свого тисячолітнього існування: пома змінила свій переможний рез радісним схлипуванням і, спираючись на ломаку, почала підстрибувати й пританцьовувати. Слідом за нею почали схлипувати й підстрибувати інші чунги. Деякі з них хапали все, що потрапляло їм на очі, і з торжествуючим ревом починали штрикати грау.

Чунги ще довго б штрикали звіра та підстрибували навколо його трупа, коли б біле світило не сховалось за обрієм і над здивованим лісом не опустилися вечірні сутінки. Тоді, грізно наїжачившись, чунги повилазили на дерева й посідали на гіллі. Так і сиділи вони до ранку. Те, що сталось удень, так вразило їх, що вони навіть забули вчасно приготувати собі лігва.

Цілу ніч пома боронилась від грау. Він увесь час стрибав на неї, зуби його наближались до її горла, пазури впивалися в груди, і вона відчувала на обличчі гаряче дихання його роззявленої пащі, чула його грізний рев. Очі грау обпікали її своїм зловісним полум’ям. Пома захищалася, піднімала передні кінцівки, потім, підстрибуючи, бігала поміж стовбурами дерев та все намагалася видряпатись на якесь із них, але не могла підплигнути, все падала навзнак, і грау знову кидався на неї. Потім, невідомо як, в її передніх кінцівках опинилася товста, з загостреним кінцем ломака, і вона встромила її в пащу грау. Гpay впав, і з його пащі потекла кров. Але потім він знову схопився й люто кинувся на неї. Пома хотіла заревти, але не могла — відчула, що задихається, і тоді почала скімлити й тремтіти з жаху перед грізно роззявленими щелепами грау. І так цілу ніч. Коли ж, нарешті, мала ось-ось заревти, прокидалася і заспокоєно плямкала губами: в передніх кінцівках вона міцно тримала обламану суху гілку, якою вбила грау і гострий кінець якої був обагрений його кров’ю. Потім засинала знову.

Свідомість у чунгів була подібна до решета з великими дірками: вона могла затримувати лише те, що було для них найбільшим і найважливішим. Пізнання якогось предмета чи явища було пізнанням лише цього предмета чи явища. Події для них чергувалися або йшли, змінювалися без будь-якого зв’язку між собою. Шлях пізнання вів до фактів, але не міг встановити причинного зв’язку між ними. Вони не узагальнювали й не пояснювали, а лиш передчували.

Речі здавалися чунгам цілком простими й не вимагали пояснень. З чунгів досить було того, що ці речі існують. Через те вони ніколи не пробували розібратись у складних і незрозумілих їм явищах, а просто обминали їх, обмежуючись лише тим, що бачили й чули.

Кожен окремий випадок мав для чунгів певне значення и вагу лиш сам собою. Вони не вміли узагальнювати, отже, не вміли й користуватися повторенням якого-небудь випадку, навіть коли б він і полегшував їм існування, збагачував їх деяким