Димитр Ангелів - Сміливий чунг

Поява гру-гру ще дужче збентежила чунгів. Ці тварини завжди ходили великими стадами, і, зустрівшись з ними, кожен чунг ризикував своїм життям. Ночувати на землі стало вже небезпечно, і чунги мимоволі позирали на дерева: невже їм доведеться знову лізти туди?

За тваринами, що живилися травою та листям, прийшли й хижаки — хитро примружений плоскогрудий ланч, горбаті хе-ні, вирлоокий смердючий жиг та бридкі ри-мі. А одного вечора в лісі пролунало й грізне ревіння грау. Чунги затремтіли з жаху і мерщій кинулись на дерева.

Та тепер земля вабила їх з непоборною силою, і вони вже не могли, не хотіли залишатися на деревах. І як тоді, коли вони вперше ступили на землю, усвідомивши потребу захисту, почали збиратись у великі групи. Почуття безпеки, породжене усвідомленням своєї чисельності, перемогло почуття страху.

А втім, хижаків, що з’явились у лісі, було не так уже й багато. Розсіявшись по неосяжному лісу, вони загубилися в ньому. Трохи посміливішавши, чунг зліз з дерева й присів на землі. Слідом за ним зстрибнула й пома з маленьким чунгом. Їх очі і вуха не вловили нічого небезпечного. За деревами також не видно було нічого підозрілого. Над головами в них стукав твердим дзьобом ку-ку, видобуваючи з-під кори дерева черв’ячків. У пронизливих, уривчастих криках чін-гі чулися добродушність і властива їм грайливість. Полохливі дже спокійно общипували соковиті пагінці на кущах.

Та споконвічний ліс був лісом несподіванок, і ні одна тварина не могла передбачити, коли й з якого боку слід чекати небезпеки; ні одна тварина не могла бути певною, що, уникнувши один раз небезпеки, вона не потрапить в іншу, ще більшу. І все-таки найнебезпечнішою несподіванкою для всіх був грау.

А грау вже непомітно підкрадався, і навіть крикливі чін-гі його не помічали. Причаївшись в густих кущах, він помітив двох дорослих чунгів і одного малого і в ту ж мить припав черевом до землі. Лопатки у нього різко випнулися, лапи розчепірились, і на кожному пальці з’явилося по довгому, гострому, загнутому пазурові. Спрямовані на маленьку групу чунгів, очі палали ненавистю й люттю. Гнучкий хвіст його нервово заворушився.

Як завжди, зустріч із чунгами викликала в ньому скажену лють. Інших тварин він убивав з байдужою, холодною жорстокістю. Убивав, щоб угамувати свій голод. Він дивився на них точнісінько так, як чунги дивилися на плоди. А от чунги його страшенно дратували. Вони здавалися йому надто вже дивними й зовсім не схожими на жодну з тих тварин, яких він убивав. Його дратувало те, що вони жили на деревах і він не міг до них дістатись; те, що вони могли хапати все чотирма кінцівками й ходити випроставшись; що кожного разу, помітивши його на землі, ці істоти кричали й ревли йому вслід, стрибаючи над ним з гілки на гілку; що вони дратували його з цілком безпечного місця, до якого він не міг дістати своїми широченними лапами. Коли б вони хоч не махали на нього своїми передніми кінцівками, то, може, лють його не була б такою безмежною. А вони махали дуже часто, і від цього грау охоплював якийсь дивний неспокій, страх, що колись-таки вони його задушать.

І ось трапилася нагода кинутися й поквитатися хоча б з одним із них! Сильний, спритний, жорстокий і нещадний, він обирав слушну мить для блискавичного, смертоносного стрибка. Вибирав жертву й міряв відстань.

Гpay помітив, як один з дорослих чунгів відстав від інших, обернувся до нього спиною й чогось нахилився. Тоді він швидко поповз на череві, намагаючись не видати себе якимсь необережним рухом. Ще один безшумний крок, потім ще один — і…

В цю мить чунг рвучко обернувся й помітив грау. З його грудей вихопився несамовитий рев, і неймовірно швидкими стрибками він щодуху кинувся до найближчого дерева. Тоді грау з страшною швидкістю метнувся вперед, здійнявши за собою цілу хмару сухого листя і хмизу, немов вихор.

Поява грау для поми була такою несподіваною, а напад таким раптовим, що вона не встигла навіть збагнути, що сталося. Охоплена смертельним жахом, вона дико заревла і, кинувшись до найближчого дерева, підстрибнула, щоб схопитись за найнижчу гілку, на якій спинився її погляд. Суха, надламана і не досить товста, щоб витримати несподівано повислу на ній вагу, гілка тріснула, зламалася, і пома впала навзнак, безтямно стискаючи її в передніх кінцівках. В цю мить на неї стрибнув грау. І далі все сталося з такою карколомною швидкістю, що свідомість поми нездатна була цього осягнути.

Ніби хмара несподівано впала на неї й заслала їй очі. Вона встигла побачити тільки палаючі люттю жовті очі грау, відчути на собі гарячий подих його роззявленої пащі та інстинктивно підняти над головою передні кінцівки, щоб захиститись. З переляку пома забула, що в них вона тримає обламану суху гілку і міцно стискує її заціпенілими пальцями.

Гpay всією своєю вагою навалився на неї, і пома відчула, як його пазури впиваються в її тіло.

Що сталося потім, вона не пам’ятала.

Відчувши, що хижак ухопив її своїми лапами, з несвідомою жадобою до життя неймовірним зусиллям м’язів вона відштовхнула його геть і кинулась тікати, лишаючи у нього в пазурах шматки закривавленого м’яса.

Як вона зуміла вирватися з його пазурів? Що сталося з обламаною гілкою, яку вона тримала в передніх кінцівках? Чому грау не кинувся услід за нею, коли вона почала тікати? Коли і як вона опинилася між гіллям на дереві? Нічого цього пома не пам’ятала. Єдине, що вона розуміла — це те, що врятувалася від жорстокого хижака. І лиш тепер одчайдушний рев, що досі клекотав у її грудях, вихопився й вибухнув з усієї сили.

Перший рев, яким пома оповістила про появу грау, примусив дорослих і малих чунгів щодуху кинутися врозтіч. Вони метнулись на дерева, не бачачи ні її, ні грау. Тільки опинившись в безпеці, на високому гіллі, вони почали шукати очима пому. Замість неї однак вони раптом побачили велетенське, розпростерте