Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

жаль!.. Усе було тут зруйноване і винищене, тільки блищали мармурові краалі, які не можна було спалити…

Через вирубаний сад я пройшов на цвинтар. Він також заріс травою, але на могилі моєї дружини височіло помаранчеве дерево, і його ароматні пелюстки дощем падали на могилу.

Звідси я пішов шукати ту місцинку, де ми вперше заговорили про наше кохання. Помаранчевий гай перетворився на непрохідну гущавину. Але дерево, під яким ми іноді відпочивали, квітло, як і раніше… Уцілів і камінь, на якому ми іноді сиділи. І раптом на цьому камені переді мною з’явився образ моєї дружини Стелли! Так, це вона сиділа на камені, її обличчя сповнював той натхненний вираз, як тоді, коли ми вперше обмінялися поцілунками. Місяць сяяв у її темних очах, вітер розвіював її кучеряве волосся, її груди дихали, і покірна усмішка грала на її вустах… Я підійшов ближче. Її погляд упав на мене, її очі зустрілися з моїми очима і сказали мені так багато-багато…

І раптом вона зникла, зникла без сліду. Місячне світло продовжувало тремтіти на тому місці, де вона сиділа, водоспади співали свою сумну пісню, непорушна гора, як і раніше, кидала тінь, але колишню похмуру печаль мого серця осявало яскраве проміння надії…

ЧУДОВИСЬКО
Розділ І
БУРЯ

Мені, видавцю цих записок, судилося долею як виконавцеві духівниці покійного ознайомити світ із пригодами мого любого друга, Аллана Квотермейна, Нічного Вартового, як його називали тубільці Африки, нині я починаю найцікавішу і найнадзвичайнішу з цих пригод. Аллан розказав мені про неї багато років тому, коли я гостював у нього на “Мизі” в Йоркширі, незадовго до його від’їзду із сером Герні Куртісом і капітаном Гудом у його останню експедицію в серце Африки, звідки він більше не повернувся.

Свого часу я детально записав розповідь, що так вразила мене, але маю зізнатися, що згодом утратив свої нотатки і, не довіряючи своїй пам’яті, не міг відновити хоча б їхньої суті з точністю, бажаною для мого покійного друга.

Але днями, риючись у себе в комірчині, я натрапив на портфель, що зберігся з мого далекого минулого, коли я практикувався як юрист. З певним хвилюванням, яке охоплює нас, коли на схилі віку ми раптом стикаємося з предметами, що нагадують нам про давно минулі події, підніс я його до вікна і не без зусиль відімкнув іржавий замок. У портфелі виявилася невелика колекція різного непотребу: папери одного з процесів, на якому колись я працював, як чорт, для одного свого друга — видатного вченого, який став згодом суддею, синій олівець зі зламаним грифелем, та інший непотріб.

Я переглянув папери, перечитав свої помітки на полях і, зітхнувши, розірвав їх та кинув на підлогу. Потім я вивернув портфель, щоб вибити з нього пил, і при цьому з внутрішньої кишені вислизнув дуже товстий записник у чорній цератовій палітурці. Я відкрив його, і мені в очі впав заголовок.

Конспект надзвичайної розповіді Ал. К-на про бога-чудовисько,

або фетиша, Хоу-Хоу, якого він і готтентот Ханс

відкрили в центральних областях Південної Африки.

Миттєво все спливло в моїй пам’яті. Я побачив себе, в ті дні ще хлопця, який швидкуруч складає ці нотатки під свіжим враженням Алланової розповіді пізно вночі на “Мизі” і потім на ранок у потязі, щоб згодом на дозвіллі послідовно і докладно викласти їх у своєму кабінеті на Ільм Коурті в Темплі.