Джон Гришем - Інформатор

— Він не такий дурний, щоб позбуватися судді. Хоча я впевнений, що йому це вже спадало на думку. Та вони потрібні одне одному. Скажімо, ви амбіційний, але не надто чесний продавець нерухомості з Флориди плюс практично володієте казино, а це, безперечно, нелегально. Отже, вам знадобиться захист. В такому разі хіба може бути щось ліпшим, ніж впевненість у тому, що поважна суддя завжди тебе виручить?

— Саме для таких випадків створили закон RICO, — сказав Г’юго.

— Так, але не все так просто. RICO — це федеральний закон, за дотриманням якого мають стежити у ФБР. Мене не цікавить, що вони зроблять з Дюбосом. Я лише хочу схопити за руку суддю Макдовер, щоб мій клієнт міг отримати невеличку винагороду як інформатор.

— Про яку саме суму ми говоримо? — запитала Лейсі.

Маєрс допив пиво й витер рот долонею.

— Не знаю. Дізнатися це — ваше завдання.

З каюти вийшла Карліта й оголосила:

— Обід уже готовий.

Маєрс підвівся.

— Запрошую вас приєднатися.

Лейсі та Г’юго швидко обмінялися поглядами. Вони провели на судні дві години і вже зголодніли, але чомусь сама думка залишитись тут пообідати видавалась їм не надто привабливою. Та Маєрс поквапив:

— Ну ж бо, спускайтесь донизу.

Детективи пройшли в каюту, де для них уже підготували місця за скляним столом. Десь працював кондиціонер, а тому всередині було прохолодно. У повітрі витав запах смаженої на грилі риби. Карліта метушилася; було помітно, що їй приємно готувати для гостей. Вона подала тарілку рибних тако, налила води із пляшки та запитала, чи хтось не бажає вина. Усі відмовились, і жінка вийшла.

Маєрс навіть не торкнувся їжі. Натомість він продовжив свою розповідь:

— Скарга, яку я вам передав, не зовсім така, якою має бути. У ній я наводжу докази корупційної діяльності лише в тому, що пов’язане із приватною власністю судді Макдовер у «Кролячих перегонах». Хоча справжні прибутки вона отримує зі схеми, пов’язаної з казино. Саме вони цікавлять мене в першу чергу, адже це справжнє золоте дно для мого клієнта. Якщо я знайду спосіб це довести, то зміню свою початкову скаргу. Та в будь-якому випадку в ній достатньо доказів, щоб позбавити Клаудію Макдовер посади і довести її провину В суді.

— А як щодо Бонна Дюбоса? — запитала Лейсі.

— Я згадав про його банду, використавши вираз «кримінальні елементи».

— Дуже оригінально, — хмикнула Лейсі.

— У вас є краща ідея, міс Стольц? — наїжачився Маєрс.

— Ми можемо уже перейти на «ти»? — запитав Г’юго. — Вона Лейсі, ви Грег, а я Г’юго.

— Як вам буде завгодно.

Усі троє почали обідати. Маєрс швидко жував, але це не завадило йому продовжити розмову.

— У статуті прописано, що у вас є сорок п’ять днів на те, щоб надати копію скарги судді Макдовер. Від сьогодні й до кінця усього терміну ви проводите розслідування, а потім... це... як же воно називається?

— Надаємо письмову оцінку.

— Точно. Саме це мене хвилює. Я переконаний, що ці люди й гадки не мають про те, що хтось за ними стежив і знає про їхні справи. Коли суддя Макдовер отримає копію скарги, вона буде шокована. Першим її кроком стане дзвінок Дюбосу, а це не віщує нічого хорошого. Вона одразу оточить себе юрбою адвокатів і буде переконливо усе заперечувати. Свої активи суддя теж спробує перемістити. Дюбос запанікує і почне готуватися до атаки, можливо, навіть спробує когось залякати.

— До чого ви хилите?

— Як довго можна чекати, перш ніж сповістити суддю? Ми можемо трохи потягнути час? Мені здається вкрай важливим просунутись у цьому розслідуванні якнайдалі до того, як їй стане про нього відомо.

Лейсі та Г’юго обмінялись поглядами. Тоді Лейсі знизала плечима і відповіла:

— Ми бюрократи, тож зволікати вміємо. Однак якщо Макдовер відреагує так, як ви передбачаєте, то її адвокати почнуть прискіпуватися до дрібниць. Тож коли ми не будемо дотримуватися статуту, вони зроблять усе, щоб скаргу відхилили.

— Давайте не ризикуватимемо, ми маємо сорок п’ять днів на розслідування, — додав Г’юго.

— Цього часу може виявитися замало.

— Але це все, що ми можемо запропонувати, — сказала Лейсі.

— Давайте краще поговоримо про вашого таємничого клієнта, — нагадав Г’юго. — Звідки він дізнався про все це?

Маєрс ковтнув води і відповів із посмішкою:

— Знову ж таки, чому ви вирішили, що це чоловік?

— Добре, як тоді нам її або його називати?

— У нашому тісному ланцюжку є три пов’язані між собою ланки. Я, посередник, який контактує зі мною, та клієнт чи клієнтка. Ми з посередником називаємо його «кротом». «Кріт» — це жінка або чоловік, молодий чи старий, чорний, білий або ж коричневий, зараз це зовсім не має значення.

— «Кріт»? Не дуже оригінально, — знову скептично прокоментувала Лейсі.

— Та яка різниця? Чи ви можете запропонувати щось краще?