Джон Гришем - Інформатор

окуляри приховували очі. Ніякої усмішки або хоча б натяку на якусь внутрішню теплоту чи доброту — суто професійне фото. Чи справді ця жінка могла несправедливо відправити людину до камери смертників? В це було важко повірити.

— А що там з корупцією? — запитала Лейсі.

— О! Її не бракувало. Як тільки таппакола розпочали будівництво казино, Дюбос теж почав втілювати свої плани. Першим його проектом стало поле для гри у гольф під назвою «Кролячі перегони», територія якого прилягає до казино.

— Ми проїжджали повз це поле. Я вважав, що воно належить казино, — зауважив Г’юго.

— Ні, але звідти до казино можна дійти за п’ять хвилин. За домовленістю, таппакола не займаються бізнесом, пов’язаним із гольфом. Їм дісталися казино та інші розваги. Гольф — це справа Дюбоса. Усе починалося із вісімнадцяти лунок на полі «Кролячі перегони», а тепер навколо нього розташовані ошатні багатоквартирні будинки.

Маєрс поклав папку на стіл і сказав:

— Ось заява, засвідчена під присягою та підписана Грегом Маєрсом. У ній ідеться про те, що її честь Клаудія Макдовер є власницею щонайменше чотирьох будинків у житловому комплексі «Кролячі перегони». Вони були подаровані їй на знак подяки компанією CFFX, зареєстрованою в Белізі.

— Дюбос? — запитала Лейсі.

— Думаю, що так. Але довести це я поки не можу.

— А як щодо майнового реєстру? — запитав Г’юго.

Маєрс постукав по папці:

— Усе це є тут. Ви зможете прочитати, що CFFX передала права на двадцять проектів офшорним компаніям. На мою думку, суддя Макдовер зацікавлена у чотирьох з них, кожна з яких перебуває у приватній власності іноземців. Ми маємо справу з досвідченими шахраями, які найняли чудових адвокатів.

— Яка вартість цих будинків? — запитала Лейсі.

— Станом на сьогодні приблизно по мільйону кожен. Бізнес процвітав навіть за часів фінансово-економічної кризи. Завдяки казино Дюбос мав вдосталь готівки. Він завжди полюбляв закриті житлові комплекси з рядами ідентичних будиночків і цінував нерухомість уздовж поля для гольфу. До речі, останнє з часом розширили з вісімнадцяти лунок до тридцяти шести, а потім і до п’ятдесяти чотирьох. Втім, навіть тепер там залишається достатньо землі для ще більших змін.

— Чому ж він передав права на деякі будинки Макдовер?

— Можливо, просто тому, що він чудовий хлопець. Але я вважаю, що це було частиною угоди. Клаудія Макдовер продала душу дияволу, аби отримати місце судді, з того часу вона й розплачується за це. Проект казино та забудови в окрузі Брансвік спричинили тонни судових позовів. Полеміка з приводу територіального розміщення, заяви стосовно довкілля, примусове відчуження приватної власності, позови від власників землі — усе це вона прийняла на свої плечі. Звісно, Дюбос мав завжди бути у виграші, а його вороги — програвати. Насправді суддя дуже розумна, тому її рішення завжди добре обґрунтовані й ніколи не суперечать закону. Ці справи вкрай рідко оскаржували. Аж ось у 2001 році в них із Дюбосом виникла суперечка. Не знаю, що вони не поділили, але все зайшло надто далеко. Кажуть, Макдовер забажала більшу частку від доходів із казино. Дюбос вважав, що платить їй достатньо. Зрештою суддя Макдовер закрила казино.

— Як їй взагалі таке вдалося зробити? — здивувалася Лейсі.

— Це вже інша цікава історія. Коли гральний бізнес почав процвітати і гроші полилися рікою, влада округу усвідомила, що багато податків вона з цього не отримає. В Америці індіанці не квапляться сплачувати податки із прибутків, які приносить казино. Таппакола не хотіли ділитися. Представники влади зрозуміли, що їх ошукали. Особливо з огляду на те, скільки коштувало будівництво нового шосе протяжністю одинадцять кілометрів. Та вони не розгубилися, якимось чином їм вдалося переконати законодавчі органи й отримати дозвіл на справляння мита за користування новою дорогою.

— Це правда. Приблизно за два кілометри від казино є спеціальний пункт пропуску. Там потрібно сплатити п’ять баксів, щоб тебе пропустили далі, — розсміявся Г’юго.

— Сказати по правді, система діє. Індіанці задоволені, а влада знайшла спосіб заробити кілька баксів. Отож, коли Дюбос і суддя Макдовер затіяли суперечку, її знайомий адвокат подав прохання про судову заборону проїзду по шосе, аргументуючи це надто великою кількістю транспорту, а відтак підвищеною небезпекою. Можливо, там і траплялися незначні зіткнення автівок, але саме незначні, нічого серйозного. Це була чистої води вигадка, та суддя вмить задовольнила прохання і закрила шосе. Казино не закрили, бо кільком відвідувачам все ж вдалося туди потрапити обхідними шляхами, але фактично це був кінець. Так тривало шість днів. Кожен із опонентів чекав на наступний крок іншого. Врешті, вони якось домовились, заборону зняли — і всі лишились задоволеними. Це був вирішальний момент у історії казино та корупції, яку воно породило. Суддя Макдовер показала усім, хто тут головний.

— Ви так розповідаєте про Дюбоса, наче усі його знають, — зауважив Г’юго.

— Ніхто його не знає. Я думав, що чітко це пояснив. Він керує невеликою організацією, де усі свої непогано заробляють. Наприклад, один кузен за його вказівкою ліквідує компанію на Бермудах і купує трохи землі. Інший працює на Барбадосі, продає будинки. Дюбоса надійно захищають адвокати, що працюють з офшорними компаніями. Він ніде не світиться, а отже, не залишає слідів.

— Хто займається його фінансовою звітністю? — запитала Лейсі.

— Непримітна фірма у Білоксі. Кілька адвокатів, що спеціалізуються на податках і не бояться брудної роботи. Вони співпрацюють із бандою Дюбоса роками.

— Скидається на те, що суддя Макдовер зовсім не боїться Дюбоса, — зауважила Лейсі.