Лоретта Граціано Брюнінг - Керуй гормонами щастя

Саморуйнування та прагнення безпеки

Мозок здатний вивчити, що печиво усуває стрес, коли з вами щось негаразд. Щоразу, коли ви з’їдаєте печиво, намагаючись відволіктися від важких відчуттів, формується нейронний зв’язок. Незабаром мозок починає чекати на те, що печиво принесе звільнення від небезпеки. Звичайно, ви не думаєте про це усвідомлено. Однак саме лише думка, що вам не вдасться з’їсти печиво, викликає у вас невиразну тривогу. Якщо з’їсти занадто багато печива, вам теж буде погано, але неприємні відчуття змусять прагнути до того, щоб їх позбутися, а це знову поверне вас до думок про печиво. У схожий спосіб мозок вчиться шукати полегшення в негативному мисленні. Відчуваючи загрозу, людина може почати критикувати систему, можливо, відзеркалюючи поведінку інших, які роблять те саме. Якщо ситуація повторюється з прогнозованою періодичністю, людина може запрограмувати себе на критику системи щоразу, коли почувається некомфортно. Оскільки електричні імпульси почнуть проходити по вже сформованих та закріплених нейронних шляхах, людині здаватиметься, ніби вона лише констатує те, що є очевидним. Ця звичка може призвести до саморуйнування, якщо вона заміщатиме дії, які є необхідними для задоволення потреб або уникнення небезпеки. Синтез кортизолу в цьому випадку тільки збільшується, а прагнення його припинити зажадає ще більше негативного мислення.

Апокаліпсис перед вами

Мозок ссавця фокусується на небезпеках, що їх він має змогу побачити, почути й відчути, а розвинена кора головного мозку людини здатна уявити абстрактні, нематеріальні загрози. Тому людина усвідомлює свою смертність. Вона бореться за виживання з повним розумінням того, що колись виявиться переможеною в цій сутичці. Людині не потрібно бачити лева, щоб розуміти, що колись прийде її остання година. Людина не знає, що саме стане причиною її смерті, а тому вона мотивована передбачати будь-яку потенційну небезпеку. Кожен із нас має знайти спосіб керувати власним рівнем кортизолу і примиритися з думкою про смерть. Вірити в життя після смерті – один із таких способів. Перемикання уваги – інший. Дехто каже: «Куріння вб’є, але потім, а серцевий напад, якщо я не закурю, у мене трапиться тут і зараз».

Цинізм – популярна реакція на цю екзистенційну дилему. Концентрація на ідеї, що весь світ приречений, допомагає перемикнути увагу з факту приреченості вашого земного тіла. На перший погляд здається, що це тільки посилює біль. Але коли людина вірить, що з припиненням її існування Земля перестане обертатися, у неї настає полегшення від того, що вона нічого не пропустить. Люди не приходять до усвідомленого висновку, що світ загине, коли вони помруть. Але вони шукають зовнішні докази, що підтверджують їхнє внутрішнє відчуття загрози. Якщо мозок шукає ознаки катастрофи, яка насувається, він буде вважати, що світ на межі, і для нього це виявиться очевидною істиною.

Є й інші способи боротьби зі страхом смерті. Один із них – створити щось, що переживе свого творця: дитину, компанію, пам’ятник, безсмертну душу, твір мистецтва. Коли людина сконцентрована на створенні чогось довгострокового, її внутрішній ссавець заспокоюється, оскільки сприймає це заняття як таке, що є забезпеченням виживання.

На жаль, у цій стратегії також є недоліки. Найменша загроза дитині, компанії, пам’ятникові, безсмертній душі чи твору мистецтва сприймається як загроза виживанню. Якщо дитина провалила один шкільний тест або прибуток компанії впав на 1 %, нас охоплюють почуття занепокоєння і терміновості. Людині невідкладно хочеться щось зробити, але її можливості обмежені, тож вона знову вдається до стратегій, що зарекомендували себе в минулому, – прагне з’їсти шматочок піци, пропустити келих або подумати, що світ котиться під три чорти.

Дещо про мозок людини…

Люди не приходять до усвідомленого висновку, що світ загине, коли вони помруть. Але вони шукають зовнішні докази, що підтверджують їхнє внутрішнє відчуття загрози. Якщо мозок шукає ознаки катастрофи, яка насувається, він буде вважати, що світ на межі, і для нього це виявиться очевидною істиною.

Наш мозок може тероризувати себе власними абстракціями, водночас для людини здатність мислити абстрактними категоріями є вкрай необхідною. Це надає їй можливість прогнозувати проблеми ще до їхнього виникнення. Людина вирощує їжу до того, як відчуває голод, і захищає дітей до того, як хижаки спробують їх з’їсти. Однак тільки-но одна проблема вирішена, людина має братися за вирішення наступної – успіх необов’язково звільняє людину від відчуття загрози. Наша внутрішня вразливість продовжує вимагати уваги. Кора головного мозку в комплексі з лімбічною системою не дає людині можливості почуватися в безпеці, тому нас так приваблюють різні зовнішні способи позбавлення від почуття загрози.

Коли ви кажете собі, що світ приречений, то вважаєте: ця інформація – результат вищої логіки. Ви чули, як дуже розумні люди висловлювали подібну думку, а тому з вашого боку це теж дуже здорова думка. Ви не думаєте, що це ефект негативного мислення, засіб почуватися трохи краще і що ця техніка успадкована вами від стародавніх пращурів. На щастя, людина успадкувала не тільки гормон стресу, а й гормони щастя. Дофамін, окситоцин та серотонін допомагають людині почуватися краще, і це нівелює дію кортизолу. Негативне мислення, хай як це дивно, здатне стимулювати синтез гормонів щастя. У наступних розділах ви дізнаєтеся, як саме це відбувається.

Усе, що позбавляє відчуття загрози, з точки зору мозку ссавця здається позитивним. Якщо негативне мислення допомагає позбутися почуття загрози, мозок ссавця знову прагне використовувати цей спосіб і чекає на те, що це допоможе.

Людина успадкувала мозок, що є сконцентрованим на загрозах, оскільки це забезпечує виживання.

Гормон стресу попереджає про наближення загрози, щоб людина могла діяти і уникати небезпеки.

Кортизол викликає неприємні відчуття, щоб стимулювати дії, які допомагають звільнитися від цих відчуттів.

Позбавлення загрози створює приємні відчуття, що програмує мозок на повторення такої поведінки, яка перед тим привела до звільнення від загрози.

Не завжди можна усунути джерело небезпеки, тому існує велика спокуса повторювати поведінку, що сприяла позбавленню від загрози в минулому.

Звільнитися від небезпеки допомагають стратегії «битися», «утекти», «завмерти», «підкоритися соціальному домінуванню». Кожна з них може застосовуватися в комплексі з негативним мисленням.