Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Поезія » Енеїда 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Енеїда" автора Іван Петрович Котляревський. Жанр книги: Поезія.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 34
Перейти на сторінку:
class="v">То радощі заденежать.

Коли давало сп'ятакуєш,

То, може, чуло зновинуєш.

Якщо з тобою спередить:

Куди на плавах човновати,

Як угодили Юнонати

І як Еней замінервить.

Мене за сю не лайте мову,

Не я її скомпоновав:

Сівіллу лайте безтолкову,

Її се мізок змусовав.

Се так вона коверзовала,

Енеєві пророковала,

Йому де поступатись як;

Хотіло мізок закрутити,

Щоб грошей більше улупити,

Хоть бідний був Еней і так.

Та треба з лиха догадаться,

Як прийде узлом до чогось;

А з відьмою не торговаться,

Щоб хлипати не довелось.

Подяковав старую суку

Еней за добрую науку,

Шагів з дванадцять в руку дав.

Сівілла грошики в калитку,

Піднявши пелену і свитку, —

Ізслизла, мов лихий злигав.

Еней, ізбувши сучу бабу,

Якмога швидше на човни,

Щоб не дала Юнона швабу,

Що опинився б в сатани.

Троянці, в човни посідавши

І швидко їх поодпихавши,

По вітру гарно поплили;

Гребли з диявола всі дружно,

Що деяким аж стало душно,

По хвилі весельця гули.

Пливуть — аж вітри забурчали

І закрутили не шутя,

Завили, різно, засвистали,

Нема Енеєві пуття!

І зачало човни бурхати,

То сторч, то набік колихати,

Що враг устоїть на ногах;

Троянці з ляку задрижали,

Як лиху помогти-не знали;

Іграли тілько на зубах.

Як ось став вітер ущухати,

І хвилі трохи уляглись;

Став місяць з хмари виглядати,

І звізди на небі блись-блись!

Агу! Троянцям легше стало,

І тяжке горе з серця спало,

Уже-бо думали пропасть.

З людьми на світі так буває:

Коли кого міх налякає,

То послі торба спать не дасть.

Уже троянці вгамовались,

Могоричу всі потягли;

І, мов меньки, повивертались,

Безпечно спати залягли;

Аж ось поромщик їх, проноза,

На землю впав, як міх із воза,

І, мов на пуп, репетовав:

«Пропали всі ми з головами,

Прощаймось з тілом і душами,

Остатній наш народ пропав.

Заклятий острів перед нами,

І ми його не минемо,

Не пропливем нігде човнами,

А на йому пропадемо;

Живе на острові цариця

Цірцея, люта чарівниця

І дуже злая до людей:

Які лиш не остережуться,

А їй на острів попадуться,

Тих переверне на звірей.

Не будеш тут ходить на парі,

А підеш зараз чотирма.

Пропали! Як сірко в базарі!

Готовте шиї до ярма!

По нашому хохлацьку строю

Не будеш цапом, ні козою,

А вже запевне, що волом:

І будеш в плузі походжати,

До броваря дрова таскати,

А може, підеш бовкуном.

Лях цвенькати уже не буде,

Загубить чуйку і жупан,

І «не позвалям» там забуде,

А заблеє так, як баран.

Москаль — бодай би. не козою

Замекекекав з бородою;

А прус хвостом не завиляв.

Як, знаєш, лис хвостом виляє,

Як дуже Дойда налягає

І як Чухрай угонку дав.

Цесарці ходять журавлями,

Цірцеї служать за гусар

І в острові тім сторожами.

Італіянець же маляр,

Ісквапніший на всякі штуки,

Співак, танцюра на всі руки,

Уміє і чижів ловить;

Сей переряжен в обезьяну,

Ошийник носить із сап'яну

І осужден людей смішить.

Французи ж, давнії сіпаки,

Головорізи-різники,

Сі перевернуті в собаки,

Чужі щоб гризли маслаки.

Вони і на владику лають,

За горло всякого хватають,

Гризуться і проміж себе:

У них хто хитрий, то і старший,

І, знай, всім наминає парші,

Чуприну всякому скубе.

Повзуть швейцарці черв'яками,

Голландці квакають в багні,

Чухонці лазять мурав'ями,

Пізнаєш жида там в свині.

Індиком ходить там гішпанець,

Кротом же лазить португалець,

Звіркує шведин вовком там,

Датчанин добре жеребцює,

Ведмедем турчин там танцює;

Побачите, що буде нам».

Біду побачив неминучу,

Троянці всі і пан Еней

Зібралися в одну всі кучу

Подумать о біді своєй

І миттю тут уговорились,

Щоб всі хрестились і молились,

Щоб тілько острів їм минуть.

Молебень же втяли Еолу,

Щоб вітрам, по його ізволу,

В другий бік повелів дмухнуть.

Еол молебнем вдовольнився

І вітрів зараз одвернув,

Троянський плав перемінився,

Еней буть звірем увильнув.

Втага вся повеселіла,

Горілка з пляшок булькотіла,

Ніхто ні каплі не пролив;

Потім взялися за весельця

І пригребнули всі од серця,

Мовби Еней по пошті плив.

Еней, по човну походжая,

Роменський тютюнець курив;

На всі чотири розглядая,

Коли б чого не пропустив.

«Хваліте, — крикнув, — братця, бога!

Гребіте дужче якомога,

От Тібр перед носом у нас,

Ся річка Зевсом обіщана

І з берегами нам оддана.

Греби! — от закричу шабас!»

Гребнули раз, два, три, чотири,

Як на! — у берега човни;

Троянці наші чуприндирі

На землю скіць-як там були!

І зараз стали розкладатись,

Копати, строїть, ташоватись,

Мов їм під лагер суд одвів.

Еней кричить: «Моя тут воля,

І кілько оком скинеш поля,

Скрізь геть настрою городів».

Земелька ся була Латинська,

Завзятий цар в ній був Латин;

Старий скупиндя — скурвасинська,

Дрижав, як Каїн, за алтин.

А также всі його підданці

Носили латані галанці.

Дивившись на свого царя;

На гроші там не козиряли,

А в кітьки крашанками грали,

Не візьмеш даром сухаря.

Латин сей, хоть не дуже близько,

А все олімпським був рідня,

Не кланявся нікому низько,

Для його все була бридня.

Мерика, кажуть, його мати,

До Фавна стала учащати

Та і Латина добула.

Латин дочку мав чепуруху,

Проворну, гарну і моргуху,

Одна у нього і була.

Дочка була зальотна птиця

І ззаду, спереду, кругом;

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом.

Дородна, росла і красива,

Приступна, добра, не спесива,

Гнучка, юрлива, молода;

Хоть хто на неї ненароком

Закине молодецьким оком,

То так її і вподоба.

Така дівча — кусочок ласий,

Заслинишся, як глянеш раз;

Що ваші гречеські ковбаси!

Що ваш первак, грушевий квас!

Завійниця од неї вхопить,

На голову насяде клопіт;

А може, тьохне і не там.

Поставить рогом ясні очі,

Що не доспиш петрівськой ночі;

Те по собі я знаю сам.

Сусідні хлопці женихались

На гарну дівчину таку,

І сватать деякі питались,

Які хотіли, щоб смаку

В Латиновій дочці добиться,

Царя приданим поживиться,

Геть, геть — і царство за чуб взять.

Но ненечка її Амата

В душі своїй була строката,

Не всякий їй любився зять.

Один був Турн, царьок нешпетний

З Латином у сусідстві жив,

Дочці і матері прикметний,

І батько дуже з ним дружив.

Не в шутку молодець був жвавий,

Товстий, високий, кучерявий,

Обточений, як огірок;

І війська мав свого чимало,

І грошиків таки бряжчало,

Куди не кинь, був

1 ... 13 14 15 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енеїда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енеїда"