Володимир Сергійчук - Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

8) Щоб "француза", монаха Данила, який тепер скинув чернечу рясу, було віддано Москві, коли він появиться в Україні.

9) Щоб гетьман надалі не писався "вільним підданим", а просто "підданим", як писався Б. Хмельницький, та щоб у листах до хана гетьман іменував себе "підданим ц. в-ті" (Акты ЮЗР.- Т. 4.- С. 94–99).

На запропоновані статті Виговський дав листовну відповідь, яку й скріпив своїм підписом: гетьман буде карати на смерть козаків, які у містах, де будуть московські воєводи, заводитимуть сварки. До шведського короля послів ще не послано, а тепер по указу царя вишлють. Якщо король не піде на мир, то будуть проти нього воювати, в зв'язку з чим гетьман розішле універсали.

Щодо визначення міст для перебування московських воєвод, то Виговський зробив застереження, що, мовляв, про це все буде обговорено під час його перебування в Москві, куди він збирається.

Наведені вище застереження, на думку Андрія Яковліва, особливо останнє, власне кажучи, анулювали зроблену Виговським нібито згоду на прийняття козацькою старшиною кожної статті, ставлячи фактично їх під непевну умову приїзду до Москви й повторне обговорення.

Як відомо, Виговський до Москви не поїхав і таким чином ніякої угоди з Москвою не підписав. А на початку квітня 1658 року вислав до царя посольство в складі полковників Лісницького, Богуна та Бережецького. Їм було наказано вимагати, щоб з Москви вплинули на заколотників Пушкаря, Довгаля й інших, аби ті припинили бунт.

За це посольство мало висловити іменем гетьмана згоду на впорядження реєстру війська в числі 60 000 та на вислання царем воєвод до Ніжина, Чернігова, Полтави, Миргорода, Білої Церкви й Корсуня (там само.- С. 107–111).

На словах Олексій Михайлович обіцяв це зробити, навіть писав відповідні листи до Пушкаря, де, зокрема, зазначав: "А буде ты полковник впредь в своем полку уведаешь на гетмана какой рокош, и ты б тех людей сыскивая, за то смирял по войсковому праву, а до дальных сор не допускал, чтоб тому бунтовству неприятели не порадовались и безвестно зла какого над вами не учинили" (там само.- С. 198).

Козацька старшина ці події подавала в такому висвітленні: "В тому самому майже часі приходить спеціяльний відпоручник Великого Князя, Богдан Матвієвич Хітрово, начальник артилерії і московський сенатор. Він без порозуміння і згоди Гетьмана висилає до всіх полковників загальні письма, щоб ставилися на генеральну нараду до Переяслава. Григорія Ромодановського він нарочно відсилає з військом в Московщину, а сам в імені Великого Князя наказує, щоб на цю нараду з'явився особисто також і Гетьман. Для Гетьмана було це великою образою, бо тим нарушувано його достоїнства і авторитет, зв'язані тісно з незалежністю Запоріжського Війська. Але для загального добра він (Гетьман) уступив і прибув на нараду.

Там подається Гетьманові до відома, що начальник московського війська - Григорій Ромодановський був двічі в Пушкаря і що там також відбулися вибори нашого начальства. Отже, він мав змогу схопити бунтівника, присмирити його та вислати на вище згадану нараду.

Так через вісім днів очікуваний Пушкар не з'являється на нараду, але посуваючися щораз більше наперед, скріпляє свої сили. Тоді до нього вислано від усіх начальників полків і від Богдана окремих післанців з домаганням, щоб він відступив від свого задуму і щоб, забезпечений державною сторожею, прибув на нараду та представив свої закиди. На це він відповів, що не може прийти інакше, як тільки з своїм військом, і тому замісць себе він посилає кількох своїх сотників, які були прийняті Богданом з якайбільшою пошаною та наділені подарунками зараз відійшли.

В міжчасі Богдан заявляє під присягою разом з своїми дружинниками, що він зараз піде прямо до Пушкаря і змусить його до послуху, як не намовою, то одверто примусом, якщо тільки Гетьман обіцяє виконати такі два зобов'язання, а саме:

1.) що він під Святою Євангелією складе присягу для Великого Князя,

2.) що він упродовж вісьмох днів вибереться разом з усіма начальниками Запоріжського Війська в Московщину на розмову з Великим Князем.

Так Гетьман погодився на одне і друге. Після того нараду закінчено, а чотирьом полкам наказано уставитися в ряди і вирушити до Пушкаря та опісля повернутися. В тому самому майже часі висилається послів Барабаша і вони приходять до Пушкара, показують йому письма і свіжі привілеї від Великого Князя (бо цей Барабаш під впливом Божої ласки і завдяки запоріжській мудрости Гетьмана признається до вини і просить в Гетьмана прощення та тим самим змиває з себе всяку провину і кару). Богдан, хоч має таку саму силу війська, що й повстанці, не дотримує слова, але змушує Пушкара до присяги і обіцює йому безкарність. Через те з московського підпалу вибухає полум'яна пожежа, і з рук повстанців під пильним московським надзором гинуть без розбору невинні люди. Між ними гине з їх рук у своїй хаті також невинний та спокійний шляхтич Боглевський, свояк Гетьмана, разом з дружиною і з цілою сім'єю. Про цей злочин донесено Великому Князеві, та він його промовчує" (Вісник ООЧСУ.- 1954.- Ч. 2–3. - С. 14).

Але Пушкар, зібравши свій полк і козаків, яких повстанці перетягнули на свій бік, прямує до Дніпра, щоб захопити в полон гетьмана з усією старшиною Запорозького Війська, аби, як і обіцяв, передати їх в московські руки. Гетьман чекає на допомогу московське військо, але водночас змушений звернутись за підмогою до татар. Об'єднавши військо, Виговський відганяє бунтівників аж під Полтаву, де кілька раз посилає послів до Пушкаря з метою примирення. Однак "...Пушкар за намовою головно московських радників, що їх також небракувало і в нашому війську, вживає найбільш облудного обману і на сам святий Празник Пресвятої Тройці опівночі напав на наше Військо, думаючи, що наше Військо вже заснуло, підхмелене, твердим сном і що його легко можна розбити. Так, вдаривши потихо в саму середину табору, Пушкар наносить велику поразку, але зі сходом сонця виходить йому назустріч Гетьман з своїм військом і з татарами та розбиває повстанців, вирізавши в пень всіх пушкаріянів разом з їхнім вождем. Одинокий Барабаш втечею врятувався разом з дуже маленькою горсткою вояків. Загальне число вбитих у цій битві, як результат московського злочину, враховуючи також тих вбитих повстанців, що загинули в Лубнах і в Гадячі, виносило 50 тисяч вояків. Серед таких подій, коли вже є надія на мир в нашій Русі, по трьох тижнях вступає на наші терени з