Леся Українка - Том 11

«Ставити сеї злощасної драми», видимо, не прийдеться, бо щось уже всі примовкли про неї,— і овшем, скажу я. Грали досі «Наталку», «Чорноморців», «За Німан іду», «Не ходи, Грицю», «Наймичку», а сьогодні гратимуть «Жидівку-вихрестку», «Слава богу, нічого нового»... Бал[евич] дуже хтів грати Голуба в твоїй п’єсі, але, запевне, він не має жадного впливу на вибір репертуару.

Він у великому захваті від «Світової речі» і все мені її в приклад ставить. Найда тут їх всіх запрягла добре, будуть вони знати. Маня оселилася вкупі з Заньковецькою близько від мене, але бачимось ми не дуже часто, навіть не щодня, бо щоденні репетиції і спектаклі часом не дають їм і вгору глянути. Чогось мені дуже шкода Зань-ковецьку, все вірші Беранже згадуються: «Encore une etoile, qui file, file et disparait» вона зробила на мене симпатичне, хороше враження, і жаль мені її.

Отримала я ноти Левицького і карточку Френкеля, рада була і тому, і другому. Ноти справді гарні, і, здається, Старицький справді дуже дотепно говорить про Ли-сенка і Бетховена. Принаймні Левицышй не тим винен, що він не Бетховен, а тим, що написав музику на слова Шевченка... Я, врешті, завжди вірила в переказ про Мо-царта і Сальєрі. Френкель якось не дуже добре вийшов на сій фотографії, занадто en face 2, і вираз не властивий йому. Та все-таки мені приємний був сей знак товариської уваги.

На листи Микося і Дори відповідатиму тоді, як писатиму Лілі, себто хутко, а сьогодні, нехай вибачать, годі вже мені писати. Взагалі прошу не сердитись і не турбуватись, якщо часом трохи забарюся з листом, се може трапитись часом «так якось», без жадних поважних причин, а скоріше з лінощів. Цілую тебе міцно, дуже міцно.

Твоя Леся

На другий день після того я почала «гидрогіатствовать» — і тим часом нападів не було різких, а тільки втома велика або п’яний настрій, все-таки далеко не врівноважений.

І доки се я буду юродствовать?.. Піду завтра в театр, що то ще з того вийде. Се йду вперше, бо досі були все п’єси занадто нецікаві для того, щоб варто було жертвовать собою. Заньковецьку, Маню і Балевича бачу, хоч не щодня, то все ж часто. В суботу вони виїжджають,— всі в досить маркітному настрої, а найгірше Балевич, зовсім зав’яв і знов стратив усю свою бравуру.

Після вашого виїзду отримала я листа від Мих[айла] Вас[ильовича], де пін просить мене написати, як ти доїхала до мене, чи не сталося чого і т. і. Я йому відповіла запевне, що все гаразд, хоч в той час сама трошки боялась за ваш переїзд до Одеси, бо в ту ніч у нас було щось похоже на бурю. Твоя картка з Одеси дійшла сюди аж 17-го! Ото порядки!

Шкода, що мало ти тут була і що ми аж надто мало були tefce a tete *, не все я тобі сказала, що хотілось і що слід було, та вже надія на літо і на твою умілість чути межи словами і читати межи щілками. Деяких тем я, правда, боялась чіпати грунтовно, вважаючи на свій «не-вменяемый» стан,— ти ж бачила, що й не всякі листи мені даром даються. Так, так, за все треба платить, а з яких фондів? Ну, врешті, нічого розкисать — якось-то буде!

Однак треба лягать спать. Міцно тебе цілую і руку стискаю, знаю, що не писатимеш мені тепер, то й не питаю ні про що.

Твоя Леся

P. S. Мамі напишу хутко, на сьому тижні.

я була дуже рада їм, шкода, що ви не можете писать частіше. Я не сподівалась, що тобі, Микосю, найлегша буде грецька мова,— об неї багато гімназистів зуби ламають. Таки видно, що ми з тобою еллінського роду. Ти, Дорочко, певне, хутко в Колодяжне поїдеш, то напиши мені звідти непремінно, я вже давно нічого про Колодяжне не чула. У вас тепер, певне, всі, як і тут, говорять про екзамени. У нас у домі єсть хлопчик, що збирається, держать екзамен 15 мая (Ліля. і Оксана знають сього хлопчика). Тепер він розривається між учебниками і Жюль Берном, аж мені жаль його. Один мій бувший уче-ник приніс мені недавно «в знак уважения и благодар-ности» черепашку рожеву, таку, що шумить завжди, і шишку з кедра ліванського, се, може, вам здається пустяком, але тут гімназисти дуже дорожать черепашками і збирають з них колекції. Сьогодні я ходила дивитись на море у великий вітер, воно було гарне і зелене зовсім, як трава.

Сьогодні в пристані стояли дві міноноски, я згадала, як тебе, Микосю, якісь гімназисти так назвали, але вони брехали, бо ти зовсім не похожий на міноноску.

Бувайте здорові! Іншим разом ще напишу. Цілую міцно вас обох, і маму, і Зорю.

Ваша Леся

що всі мої хірурги не хвалили Полісся для життя людей з туберкульозом хоч би й такої форми, як у мене. До того ж і, Дериж[анов] каже, що зовсім без купання (не в смислі ванн, а в смислі плавання) літо проводити мені не годиться. Він мені казав, що добре було б покупатись ще літо в морі, але в самій Ялті купання погане і літом порох та задуха, а загородні митарства мені обридли, не хочеться знов іти на циганське життя, розбалували мене Дерижанови. Поїду таки в Гадяч, а як би там справді було жити невигідно, то ніколи не пізно і в Колодяжне приїхати. Тобі зо мною не трудно, я думаю, побачитись у Гадячі: їздив же ти туди торік. Я думала, що мама їде в Гадяч не тільки ради мене, інакше не тривожила б її листами про свій виїзд. Прости за лаконізм,— спішуся. Цілую міцно тебе, маму і гусів.

Твоя Леся

Гроші на виїзд у мене єсть, а якби ти прислав в Одесу мені рублів з 10, то вже було б з головою доволі.

Хотіла б я знати, чи виїде хто до мене сюди, чи ні. Коли ні, то я б сама виїхала. Хотілось би знати се до 5-го числа, бо довше я не розщитувала тут бути. Я думала, що ти мені напишеш сюди на ймення Комарова, а тепер, не отримуючи ніякої звістки, починаю непокоїтись, чи не розсердилась ти на мене за те, що я поїхала на Одесу. Але справді інакше було б якось чудно. Окрім того, мені здається,