Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

6 розділ

 - Цього не може бути, - видихнула Ріна і, піднявшись, почала ходити кімнатою. - Світлі не можуть торкатися до карт ворожого факультету. І про це знають усі, багато десятиліть чи навіть століть. Саме тому нас завжди попереджають на лекціях уникати карт, які нам не належать. Хтось, звісно, примудряється їх ловити, зберігати чи навіть продавати, обмінювати на щось. Але щоб ось так просто брати голими руками - ніколи такого не бачила.

 - Можливо, сталася помилка, і тебе мали зарахувати на факультет темних? - одразу ж припустила Вімла. - Ось, спробуй взяти білу карту, - і простягнула її мені.

 - Я ж торкалася карт білого кольору, коли Ріна притягла нас усіх сюди, щоб ніхто нічого не вкрав. Ось, дивіться самі, - я взяла простягнуту карту і продемонструвала, що нічого дивного не відбувається.

 - Як же так виходить? - задалася питанням Сунра. А потім так само загадково продовжила міркувати в голос. - Хтось із вас хоча б раз бачив, щоб студенти торкалися карт ворожого факультету? Скільки спостерігала за цими темними, нічого подібного не помічала. Був момент, коли біла карта з'явилася перед кимось у темній формі, але її просто проігнорували й не чіпали.

 - Завжди й усі повторювали одне, чіпати те, що не належить нашому факультету - заборонено! Навіть декани неодноразово повторювали, що якщо не потрібні проблеми, тоді не чіпайте те, що належить темним.

 - Але що, якщо вони помиляються, і не все так страшно, як кажуть? - просто я саму себе намагалася переконати в тому, що ніяк і нічим не пов'язана з цими злими людьми, які всіх ненавидять.

   До того ж, ось це будуть веселощі, якщо все виявиться саме так. Тоді Ларіон просто не дасть мені життя. Зараз мене рятувало хоча б те, що на територію нашого гуртожитку могли увійти тільки наші студенти. І небезпека чекала тільки за його межами. Хоча, в цьому світі ні від чого неможливо бути застрахованою.

 - Не смій! - закричала Вімла.

   І я побачила, як Ріна вирішила випробувати свою долю, доторкнутися до чорної карти, яку я залишила на видному місці. Знову повисло мовчання, і кожен думав про своє, явно намагаючись розібратися в ситуації, що склалася. Чи то я якась не від світу цього. Чи то минулі студенти вирішили залякати молоде покоління. А можливо, і колишній король темного факультету вирішив пустити слух, щоб карти їхнього факультету не збирали інші студенти. Може бути все що завгодно.

   Але якщо всі ці чутки правдиві, тоді чому я змогла доторкнутися до цих карт? Чому вони самі лягли мені на руку, немов обираючи господиню? І чому ніяк не реагують, якщо я зовсім з іншого факультету?

   Так чи інакше, а нам потрібно було вирушати на останню пару, що проходила в підземеллі. Зіллєваріння мені подобалося найбільше. Коли бачиш перед собою столики з казанами, купу інгредієнтів і колбочок із невідомою рідиною, одразу відчуваєш себе персонажем чарівної книжки.

   Дівчата обережно і майже пошепки обговорювали те, що трапилося, а я йшла поруч із ними мовчки. У мене було занадто багато запитань, і я дуже хотіла докопатися хоч до якихось відповідей. Зароджувалося відчуття, що від мене завжди щось приховували. І зараз, це щось, може перевернути все моє звичне життя. Хоча, воно вже й так пристойно перевернулося в потрійному сальто на ковзанах.

   Спускаючись гвинтовими сходами в підземелля, де було щонайменше ще три поверхи нижче рівня землі, відчула чийсь погляд. Із темряви на мене дивилася постать людини, найімовірніше хлопця. Раптово стало якось не по собі, навіть холодок побіг по спині. Але щось на рівні усвідомлення повторювало, що це ніхто інший, як Ларіон.

   Після нашої останньої зустрічі на лоджії, він якось дивно почав поводитися. Може, бачив, як карти його факультету опустилися мені на руку? Чи відчув темну магію в моїй сумці? А можливо, і взагалі знав те, чого поки що не знала я. Хоча, це, швидше за все, моя параноя, яка танцює з помпонами і радіє можливості побешкетувати.

 - Щось сталося? - відсмикнула мене Ріна.

 - Що? - я немов прокинулася. - Ні, нічого, все добре, - я відволіклася лише на мить. Але коли знову подивилася в той темний коридор, силуету більше не було.

   Лекція почалася ледь за нашими спинами зачинилися двері. Ми трохи запізнилися, але професор не став нас сварити за це. Сказав, на якій сторінці треба відкрити підручник, і коротко пояснив, яке зілля ми сьогодні будемо готувати.

 - І так, для початку хочу нагадати всім, хто тут уперше, або ж полюбляє нехтувати правилами безпеки, - почав чоловік, ім'я якого було Тітой Вірдо. Кажуть, він найдосвідченіший професор із зіллєваріння за останню сотню років. - Перш ніж щось готувати, переконайтеся, що всі інгредієнти свіжі, і відповідають списку в книзі. Кидайте в казан тільки те, що потрібно, і в правильній пропорції. Тому що, навіть протиотрута може перетворитися на смертельну отруту.

 - Він такий симпатичний. І якби я була трохи старшою, або він трохи молодший... эх... - видихнула Ріна, дивлячись на професора блискучими очима.

 - Адже він тобі в батьки годиться, - обурилася Сунра.

 - Ну і що? - мрійливо видихнула рудоволоса дівчина, зітхаючи.

 - Сьогодні ми готуватимемо зілля, що допомагає приманити магічні карти, - аудиторія тут же зашуміла радісними перешіптуваннями. Варто нагадати, що тут і зараз були студенти трьох факультетів. - Тиша! - наказав професор, а потім продовжив. - Якщо думаєте, що зможете приготувати його в будь-який зручний час, самостійно, тоді даремно. Особливим інгредієнтом такого зілля є рідка магія, яка і є частиною нашого світу. Отримати ви її зможете тільки в мене, і тільки тут, під час самого уроку. А якщо спробуєте вкрасти або якось мене обдурити, тоді покинете академію швидше, ніж використаєте своє творіння.

   Коли нам дозволили приступати до варіння, всі тут же застукали колбочками і пальниками. Готували ми по двоє людей, один мав мішати вариво і дивитися за вогнем, а також за зміною рідини. А другий читав рецепт, подавав інгредієнти і стежив за їхніми пропорціями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍