Юлия - Тіні старого лісу, Юлия

Страх дівчини тривав лише хвилину. Марина розуміла, що як провідник, вона не має права боятися. Вона повинна була дізнатися, хто ховається під деревом. Все ще тремтячими руками дівчина накинула на себе плащ і пішла прямо в дощ та грозу. Вона обережно наближалася до дуба і з кожним кроком її дихання ставало все більш нерівномірним. Марина вже чітко бачила постать. Це була темна фігура, яка здавалася схожою на привид. Її обличчя було приховане в тіні, але дівчина відчувала холод, що йшов від цієї істоти. Вона не могла зрозуміти, чи це людина, чи хтось із магічних мешканців лісу.

Раптом фігура різко підняла голову і Марина побачила очі – вони сяяли в темряві, як два маленькі зловісні вогники. В її серце вдарила хвиля паніки. Це не було створіння, яке вона коли-небудь бачила раніше. Ні лісовики, ні водяники, ні навіть відьми не мали настільки холодного, порожнього і всепоглинаючого погляду.

— Хто ти? – зібравши всю свою мужність, вигукнула Марина у темряву.

Фігура не відповіла, лише нахилилася вперед. Її тіньова подоба почала витягуватись, ставати більш загрозливою. Вона простягнула руку до дівчини, ніби намагаючись схопити її, але за мить зникла у вихорі чорного диму, який розвіявся у повітрі.

Марина залишилася стояти на місці, відчуваючи, як серце виривається з її грудей. Гроза раптово вщухла і ліс знову став тихим, але тепер тиша була тривожною. Дівчина знала, що ця фігура – знак чогось зловіщого та небезпечного, що могло прийти після грози. Її інстинкти, натреновані в ролі провідника, підказували, що це не просто звичайне явище. Ліс застерігав її про небезпеку, яка тепер ховалася в його глибині.

Марина повернулася до свого житла, постійно озираючись на той дуб, де бачила видіння. Вона більше не змогла заснути, до ранку роздумуючи над тим, що сталося. Та одна вона була безсила щось тут вдіяти, а тому вирішила звернутися за допомогою до духів лісу.