Юлия - Тіні старого лісу, Юлия

З першими променями сонця Марина вийшла з хати. Вона трохи постояла на порозі, насолоджуючись останніми хвилинами перебування у цьому місці. Було відчуття, що частина її самої назавжди залишається тут, у цій хатині, у цьому лісі. 

Вона повільно рушила лісом, вдихаючи знайомий аромат дерев і трав; вслухаючись у прощальний шепіт листя. Вона відчувала, як магія, яка колись жила в її жилах, тепер тихо спала, залишаючи лише тінь минулих відчуттів.

Марина вийшла на узлісся й помітила Олексія. Він стояв і дивився на неї так, ніби весь цей час знав, що вона прийде. Їхні погляди зустрілися і цієї миті дівчина зрозуміла, що їм не потрібні слова. Вона відчула, як між ними промайнуло щось невидиме, але неймовірно сильне. Відстань між ними більше не мала значення.

Олексій підійшов ближче і, не кажучи ні слова, взяв її за руку. Її долоня була теплою і трохи тремтіла від хвилювання. Вони просто стояли кілька секунд, відчуваючи цю мить злиття двох світів – світу людей і магії, яка ще ледь-ледь дихала навколо них.

Марина озирнулася назад. Ліс тихо спостерігав за ними, його тіні й шепіт зливалися в прощальну мелодію. Він більше не кликав її, не втримував, а просто прощався, як старий друг, який завжди памʼятатиме про неї.

Марина й Олексій, тримаючись за руки, повільно пішли стежкою в напрямку села. Вони йшли, як єдине ціле, знаючи що цей шлях належить тепер лише їм.

Ліс спостерігав за Мариною до останнього кроку, поки її постать не зникла. 

І хто зна, можливо, пройде кілька століть і хтось із нащадків Марини колись повторить шлях своєї прабабусі й стане новим провідником лісу.

Кінець