Юлия - Тіні старого лісу, Юлия

Розділ XVI

Після зібрання Марина повернулася до своєї лісової хижки. Вона мала право провести тут останню ніч. Зі сходом сонця вона повинна була залишити ліс назавжди.

Дівчина сиділа біля каміна й спостерігала за тим, як вогонь крізь шпарини освітлював стіни хати, в яких вона провела стільки часу. Марина торкалася деревʼяних поверхонь і відчувала, як поступово втрачає звʼязок з ними, наче кожна мить тут ставала спогадом, що поволі зникав.

Відьма та Чаклунка сиділи поруч. Вони були тихими свідками її останнього вечора у світі духів. Нарешті Відьма порушила тишу:

— Марино, ти знаєш, що твій вибір змінить багато чого. Ти більше не будеш тією, ким була, коли ступила сюди вперше.

Чаклунка кивнула, додаючи:

— Сила, яку ти отримала від лісу, залишиться тут. Вона не може піти з тобою. Щойно ти переступиш за поріг лісу, як забудеш все, чому ми тебе навчали. Ти забудеш про світ духів та тіней. Ти станеш такою, як всі. І хоч це може здатися тобі втратним, та іноді щоб знайти себе, потрібно відпустити те, що не належить тобі цілковито.

Марина уважно слухала. Її серце стискалося від думки про те, що їй доведеться втратити свою силу. Вона вже звикла до неї, стала з нею єдиним цілим. Але вибір зроблений.

— Я зрозуміла, – тихо сказала вона, дивлячись на вогонь. – Але що залишиться зі мною?  Що я збережу після цього?

Відьма посміхнулася ледь помітною усмішкою, яка промайнула на її губах і відповіла:

— Деякі речі залишаться. Частинка магії, яка проросла у твоєму серці залишиться з тобою назавжди. Вона не зникне повністю, але перестане керувати тобою, так само як і ти нею. У світі людей магія це не сила, це лише спогад. І саме цей спогад буде жити в тобі.

Чаклунка додала:

— Ліс закриє перед тобою всі свої таємниці, але щось ти пронесеш з собою крізь життя – мудрість, розуміння і той звʼязок з природою, який відчуваєш тепер. Однак, ти більше не зможеш використовувати ту силу, яку колись мала.

Марина зітхнула, відчуваючи на собі вагу їхніх слів. Вона розуміла, як багато всього їй потрібно буде залишити позаду. Дівчина встала і з любовʼю та вдячністю подивилася на обох жінок.

— Дякую вам за підтримку і віру в мене, – зі сльозами на очах мовила вона. – Без вас я б не змогла подолати все те, що зі мною сталося в лісі. Ваші мудрі слова на настанови залишаться в моєму серці назавжди.

Відьма піднялася першою. Її очі сяяли мʼяким світлом вогню.

— Ми віримо в тебе, дівчинко, – промовила вона. – Це не кінець, а новий початок. Ти зробила для лісу дуже багато і це ніколи не забудеться. Будь завжди собою та слідуй голосу свого серця. Воно тебе ніколи не підведе.

Чаклунка підійшла і ніжно, майже по-материнськи обняла Марину.

— Світ людей чекає на тебе. Але памʼятай: ми завжди будемо десь поруч, навіть якщо ти не зможеш нас побачити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍