Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк

Алія

Сонце ледь торкалося пелюсток троянд у саду. Я стояла біля фонтану, обгорнувшись шаллю, й намагалася дихати спокійно. Кожна хвилина тут — як випробування. Та сьогоднішній день приніс нову хвилю тривоги.

— Це вона? — пролунав раптово грубий чоловічий голос.

Я озирнулася й побачила його. Він був схожий на Каріма — такі ж темні очі, та ж масивна постать. Але погляд — крижаний. Єрат. Його брат.

Він пройшовся садом, оцінюючи мене зневажливим поглядом, мов товар на базарі.

— Не розумію, що він у тобі побачив, — кинув він. — Ти просто залякана дівчина, яка потрапила сюди випадково.

— Я нічого не обирала, — тихо відповіла я, зібравши в собі крихти гідності.

— Тоді й не грай роль мучениці. Якщо б ти справді хотіла, давно б втекла або вчинила щось. А ти просто залишилася. Бо така ж, як усі — тиха й покірна.

Його слова різали глибоко. Він пішов, залишивши мене у ступорі. Я тремтіла від образи, але сльози вже не могли текти — вони висохли ще в першу ніч.

Карім

— Ти прийшов у мій дім і ображаєш її, — сказав я, коли Єрат увійшов до мого кабінету. — Це не по-братськи.

— А по-братськи — продавати душу за дівчину, Карім? — його голос був твердий. — Ми будували імперію, ми виживали після смерті батьків. І тепер ти руйнуєш усе через красиве обличчя?

— Не смій так про неї говорити.

— А як? Як про людину, яку ти відібрав у батька? У дитини, яка не просила бути частиною нашого світу?

Я мовчав. Моя злість росла.

— Ти не розумієш, — тихо сказав я. — Це не просто бажання. Вона… змінила щось в мені.

— А ти не думав, що це — слабкість?

— Якщо це слабкість — я вибираю її. Я не віддам її. Нікому.

Я підвівся. Між нами зависла гнітюча тиша.

— Якщо ти не можеш прийняти мій вибір — не приходь сюди більше.

Його щелепа стиснулася.

— Добре. Але коли вона стане причиною твого падіння — не чекай, що я рятуватиму тебе.

Він грюкнув дверима.

Я залишився сам. У кімнаті стало тісно. У серці — ще тісніше.