Олег Клєщ - Пірнач, Олег Клєщ

– Хто це?

– Головний лікар і мій хірург.

– Я йому віддячу від усього серця.

– Спасибі, що нового у тебе?

– Та багато всього, краще не питай, – він важко зітхнув.

– Ти досі перебуваєш у тому угрупованні і працюєш на Михайла Варламова?

Адам кивнув головою.

– Я вже не хлопчик на побігеньках, а заступник боса. Тепер у мене більше можливостей, і я обіцяю, я примушу ту наволоч, що мало не позбавила мене брата, страждати до кінця життя! Або зроблю з неї сніданок для хробаків на дні річки, – очі Адама налилися кров'ю.

– Я тебе благаю, не роби цього.

– Як ти не розумієш, я мушу помститися за брата! – у підвищеному тоні промовив Адам. – Це мій святий обов’язок!

– Помста – не вихід, і ніколи ним не буде. Прошу тебе, зроби так, як я цього вимагаю. Я і сам можу про це подбати, якщо захочу. Зрештою, я не частина твого угруповання, тому не потрібно за мене мститися аж до десятого коліна. Ти знаєш, що я не схвалюю твою діяльність, а тому вимагаю, щоб ти не робив жодних дій. Вони не призведуть до добра. Мені досить і своєї пролитої крові, і смерті Вільяма. І я не хочу, щоб були ще постраждалі в цій історії.

         Гері бачив з виразу обличчя свого брата, що той категорично з ним не згоден.

– Добре, я тебе почув.

Він підвівся і пішов до виходу. Поклавши руку на дверну ручку, Адам обернувся до Гері.

– Швидшого одужання!

Гері не сподобалася реакція Адама на його прохання, однак чомусь на душі був спокій, упевненість, що брат все-таки дотримається даної йому обіцянки. Принаймні, йому хотілося в це вірити.

У коридорі на Адама чекав здоровезний, мускулистий чоловік – типовий боксер та боєць. Побачивши старшого за званням, він зробив кілька широких кроків і опинився біля свого боса.

– Значить так, – тихо звернувся до нього Адам, – якщо ти зі своїми хлопцями не знайдеш того, хто намагався вбити мого брата, я особисто закатаю тебе в асфальт! Якщо для помсти потрібно буде покласти кілька зайвих життів або, скажімо, штурмувати чийсь будинок, зробіть це! Зробіть це із такою жорстокістю, щоб всі боялися нас!

– Буде виконано, – твердо сказав йому боєць і в ту ж мить пішов довгим коридором у бік виходу.

Розвернувшись, Адам побачив молоденьку медсестру, яка дивилася на нього вибалушеними й переляканими очима.

– Чого вуха розвісила? Вали звідси геть! – майже крикнув Адам, після чого додав їй услід: – Спробуй тільки комусь щось сказати!