Олег Клєщ - Пірнач, Олег Клєщ

Епатажний американський співак, зірка естради та кумир мільйонів – Пірнач, зібрав десятки тисяч шанувальників зі всього світу на своєму черговому концерті. Небувалий ажіотаж, захоплені фанати, тривалі овації та надприбутки – за всіма критеріями це успіх! Проте існує одна маленька деталь – співак не виконав умови рекламних контрактів і відмовився брати відповідальність, чим спровокував конфлікт і поставив під сумнів майбутнє своєї кар’єри. Видано у 2025 році. ISBN 978-617-8540-33-3

1

У величезний мегаполіс, розташований поблизу моря на південному заході Америки, приїхав дати свій концерт відомий виконавець, справжня зірка американського шоу-бізнесу – Пірнач. Запис нового альбому створив колосальний ажіотаж навколо його імені. Десятки тисяч фанатів зі всього світу розкупили не тільки абсолютно всі білети за перші два дні від старту продажів, а ще й зняли номери всіх готелів, які височіли над стадіоном або були поблизу нього. Світова столиця курортів цілий вечір слухала надзвичайно мелодійну музику, лиш трохи насичену стомлюючим басом у поєднанні з природною вишуканістю голосу свого виконавця. Після кожної заспіваної пісні Річард насолоджувався тривалими оваціями, які надихали його, як і будь-якого артиста у всесвіті.

Справжній пік насолоди припав насамкінець, коли Річард виголосив пронизливу промову – розказав передісторію до створення його найкращої та найпопулярнішої пісні «Захід сонця мій самотній». В основу цього зворушливого тексту, який не викликав нічого, окрім співчуття його авторові, був покладений увесь біль, який принесла в його життя колишня дружина – дуже красива дівчина, яку він покохав ще в юні роки, навчаючись у коледжі, і яка нещодавно його зрадила.

З того часу, як він самостійно впорався з усіма душевними травмами та заглушив у собі останні натяки на почуття, його життя змінилося назавжди. Тепер це був життєрадісний холостяк, любитель шумних та пишних вечірок на яхтах; чоловік, який заливався морем алкоголю та до самого ранку танцював у нічних клубах; людина, що майже все своє життя проводила на тусовках або в казино; брала участь у незаконних вуличних гонках та проводила бурхливі ночі, розважаючись кокаїном у компанії розкішних дівчат, які в ліжку були просто неперевершеними, які вміли пестити саме так, щоб догодити тільки йому, і які ніколи йому не відмовляли в похоті, на відміну від колишньої дружини, в якої то голова боліла, то вона втомлювалася за цілий день від подорожей магазинами, де купувала  собі дороге та непотрібне лахміття.

І от зараз, співаючи саме цю, таку значущу для нього пісню, Пірнач ніби повернувся в той час, коли проводив вечори в дешевих барах в компанії таких же невдах-одинаків, намагаючись пивом заглушити внутрішні страждання. У кожне слово, у кожну репліку і в кожен куплет він вкладав увесь той біль, який колись переповнював його душу й серце. Закінчив він зі сльозами на очах. Після того, як він тяжко зітхнув і простояв декілька секунд мовчки, пролунали найгучніші з коли-небудь чутих у його житті оплески. Він стояв немов окрилений, відчуваючи всю ту неймовірну енергетику, яка в той момент панувала на сцені. На обличчі з’явилася щира усмішка, яка була проявом його внутрішньої радості – нарешті він знайшов своє щастя.   

Але по другий бік сцени, буквально одразу за тонованою скляною стіною, в невеличкій кімнатці, панувала не така вже й радісна та приємна атмосфера. Майже в повній темряві самотньо стояв чоловік на ім’я Гері в елегантному шерстяному костюмі, ховаючись від чужих очей. Його пальці нервово вистукували чечітку, серце калатало, немов двигун гоночного боліда на шаленій швидкості, а невдоволений погляд із ноткою ненависті просто випалював Річарда Гудвіна зі спини. Час від часу він поглядав на свій золотий годинник і ледь чутно зітхав – його обуренню не було меж. Гері кидало то в жар, то в холод, а на чолі виступили й скупчилися крапельки поту, які він витер вовняною хусточкою. Від упевненого в собі, завжди в гарному настрої та із залізною хваткою продюсера не лишилося майже нічого. Цей чоловік середніх років дивився в нікуди оскільки його найбільша зірка – Річард Гудвін дуже сильно його підставляв, адже своїм зазнайством та безвідповідальністю зараз створив їм купу серйозних проблем.

У якийсь момент Гері плюнув на все й вийшов у просторий зал, де стояло багато великих столів із різноманітними делікатесами, дорогими винами та найкращими солодощами. Через це приміщення поважні та найзаможніші гості потрапляли у свої ложі, звідки з радістю насолоджувались концертом. У холі зараз було майже пусто, адже всі дивилися виступ Річарда Гудвіна, тож, окрім ще кількох організаторів концерту, Гері Саймон нікого не побачив. Вони махнули відомому продюсерові рукою та запросили приєднатися до їхньої скромної компанії, щоб культурно випити шампанське з кришталевих келихів та обговорити свої успіхи.

Делікатно відмовившись від пропозиції через нібито термінові справи, Гері пригостився запропонованим йому солодким кексом, промовив красивий тост і як вибачення запропонував усім своїм колегам зустрітися завтра ввечері в найдорожчому ресторані на набережній та у вузькому колі друзів спокійно відсвяткувати сьогоднішній тріумф. Звісно ж, він пригощає.

Коли він вийшов на задній двір, де стояло безліч різноманітного обладнання, в обличчя продюсерові дунув прохолодний вітерець зі сторони моря. Свіже повітря трохи заспокоїло Гері, і він просто очікував завершення концерту, щоб серйозно переговорити з Річардом. Він сильно зрадів, коли незабаром Пірнач почав прощатися з публікою, і водночас до нього знов повернулася злість.

Через дві хвилини на задній двір сцени заїхав кортеж у складі трьох машин. Вони неспішно проїхали повз сірий Lincoln Navigator Гері на великих хромованих дисках і повз розкішні автомобілі організаторів концерту. Першим їхав сріблясто-синій Maybach 62S – особистий лімузин Річарда, який граційно підкотив і зупинився навпроти продюсера, а слідом за ним рухалися, чорні як темрява, два «мерседеси-гелендвагени» його особистої служби безпеки. Дике гарчання їхніх двигунів справді заворожувало навіть байдужого до автомобілів Гері Саймона.

Пірнач вийшов на вулицю в супроводі охорони невдовзі після приїзду кортежу. Він крокував впевнено і не звертав ні на кого уваги. Під екстравагантним концертним одягом Пірнача ховалися безліч усіляких татуювань, найголовнішим з яких була булава, назву якої він обрав собі як псевдонім. Річард уникав усіляких поглядів і робив широкі кроки, щоб якомога скоріше опинитися в м'якому і дуже зручному кріслі свого автомобіля. Він дуже хотів уникнути неприємної розмови з Гері Саймоном, зміст якої він знав наперед.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍