Влада Клімова - Мачо з Баранівки, Влада Клімова

– Дякую!.. Привіт! – намагався обійматися з побратимами Леонід, але відчував, що на тілі є не лише синці й треба буде трішки підлікуватися. Та наразі він дуже поспішав додому. Адже його єдиному родичу куди більше дісталося й знадобиться вірне плече та медична допомога.

Розділ 18

З кабінету Дракули чулася нецензурна лайка, що не дуже відповідала статусу графа, котрий він сам собі начепив. Розмальований та марнославний начальник охорони Прут, що так необачно напоровся на вила дядька Лавріна, тепер відпочив десь у тюремному лазареті. А його заступник, доволі інтелігентний чоловік, стояв перед роздратованим паном і мовчки спостерігав його шизофренічний напад.

– Що значить «всіх пов’язали»? Як могла парочка криворуких механіків перемогти та здати до мусарні моїх головорізів? Чи краще сказати тупих мудаків...

Далі з вуст осоромленого господаря вищезгаданих знову полилася мова, що на цивілізовану не перекладається, але до божевілля Дракули тут всі звикли. Місцеві працівники полюбляли свій окраєць хліба з маслом і тому покірно виконували накази.

– Нових шукай! Де хочеш бери, але професіоналів. Таких, щоб не червоніти за них повсякчас. Запропонуй грошей тим, котрі механікам допомагали, дідько їх забирай! – верещав осатанілий Фінч.

– Перепрошую, пане, але ті до нас не підуть. Вони непідкупні...

– Що ти мелеш: непідкупні? Немає таких! У всіх є ціна: маленька або велика.

Дуже дивно було чути це від особи, що прожила вже п’ятдесят років, довго поневірялася в нетрях та геть не розуміється на людській психології. А може це тому, що Ласло Фінч залишався в касті злодіїв, просто перейшов на вищий рівень? Ось і поводиться, як сказав депутат, наче школяр у котрого відібрали цукерку?

До речі, про депутата. За моральними нормами цей, на перший погляд, високий чин також не виблискував чеснотами. Адже вкотре брехав колишній тещі, що майже знайшов мене. Брехав виборцям під час інтерв'ю та з трибуни. То й була його основна місія, яку Корецький виконував найліпше.

Про галас на Кільцевій йому звісно доповіли. Горець професійно розкидав групи пацанів на всі об’єкти стеження, але нічого конкретного не дізнався. Навіть мій вранішній вояж полями, на старих Жигулях, його спостерігачі пропустили. І сиджу я тепер біля лісу, серед бджіл, спілкуюся з добрим пасічником та спробувала вже всі сорти меду, які тільки вміють створювати ці маленькі пухнасті трударі.

Дядько Дем’ян, не гірше за шановного ветеринара, вміє зцілювати понівечені тіло й душу. Він подарував мені якусь мазюку з прополісом і за одну добу про дірки від трояндових голок я вже навіть не згадувала.

Але ж нас обох страшенно хвилювало, що відбувається там, де мужні чоловіки захищають мене дурну від гидких збоченців? Чому ми не телефонували? Ні, зв’язок тут гарний, адже поблизу на трасі стоїть кілька потужних веж. Тільки Леонід, на прощання, суворо заборонив спілкування з ними. Хто знає: яких навичок нахапався уявний граф аби досягти бажаного? От і сиділи ми з бджолярем у квітучому полі, як партизани в засідці, та настирливо чекали добрих новин.

– ...Пане, до Вас прийшли, – майже радісно сповістив охоронець Дракули сподіваючись, що таким чином його безпредметна екзекуція завершиться.

– Хто? Нікого не приймаю... А, щиро прошу. Заходьте! – неочікувано й миттєво знітився Фінч, коли побачив у щілину скромного сіренького чоловіка. Він ще грізно глянув на підлеглого й додав: – Вільний! Йди виконувати накази.

А сам швиденько підправив руками розкуйовджену зачіску та зав'язав на шнурок розкидані поли свого шовкового халата.

– Прошу сідати. Вам як завжди? – зробив привітне обличчя та відкрив кабінетний бар вже геть інший Фінч і взявся за штоф зі склянками.

– Дякую. Ніколи розпивати спиртне. Господар наказав приготувати цього разу подвійну оплату, а ще радив Вам привести бізнес до ладу й чекати на державну перевірку. Він вважає, що Ви занадто гучно почали вести справи. Тому карає штрафом. Доставлення, як завжди, тим же каналом. І не затримуйтеся, будь ласка...

Далі сіренький чоловічок  підвівся й зник так само тихо, як  з’явився тут. А Фінч стояв з відкритим ротом та не намагався ні кричати, ні сперечатись. Виходить є таки у цього недоробленого упиря в його сивій голові хоч якась клепка аби панічно боятися й підкорятися комусь.

Через хвилин п’ятнадцять до ігрової зали вийшов геть інший чоловік. Строгий костюм, манери, легкі рухи й посмішка графа - виблискували на трохи змарнілому обличчі.

Зверхнім поглядом Ласло Фінч оглянув свої володіння й пройшов за непомітні лаштунки. Він спустився на нижній поверх, де традиційно для будь-якого грального закладу, за моніторами працювали уважні хлопці й відстежували все, що відбувається в залі, особливо за столами. Але там не було нічого цікавого.

Далі Фінч поринув у світ своїх грошей. Він притулив руку до невеличкого екрана й таким чином відкрив кімнату-сейф, до якої важко було потрапити навіть на броньовику. Здавалося, що товсті бетонні стіни з металевим захистом нікому не пройти. Все за останнім словом техніки. Та власне дотепер ніхто й не збирався. Адже у Фінча дійсно був надійний і високий дах. Саме тому й поводився цей дикун так розкуто й нахабно. Міг тихенько ласувати повіями та вбивати їх або навіть невідомих гравців, яким поталанило зі значним виграшем.

Саме в цій кімнаті працювали кілька дуже відповідальних та перевірених осіб. Здається вони ризикували найбільше: багато знали й бачили та поки залишалися живі. Хтось же повинен кваліфіковано рахувати статки цього підприємливого пана. При появі господаря фінансисти підвели на нього зосереджені погляди й миттю зрозуміли, що там нагорі, відбувається непередбачуване.

Ось Ласло підійшов до невеличкого столу й сам перевірив славнозвісний броньований кейс, з купою захистів. Він намагався оцінити: чи влізе до нього замовлена готівка? Можливо, в наш час комусь паперові гроші бачаться смішними, але серед злочинного світу готівка ще частенько має високу ціну.

Фінч коротко пояснив підлеглим мету свого візиту й від його слів у старенького дідуся, що був тут головним, окуляри самі полізли на лоба.

– Щиро перепрошую, пане Ласло, але після витрат на бал та черговий розрахунок за зброю, у нас в наявності немає такої суми...

– Чому? Там же в залі за столами повно придурків! – заволав Фінч.

– Та тому, що на підготовку до свята пішло кілька днів, в які ми не працювали. А ще замовлення заокеанських продуктів й високооплачувані кухарі. Я можу надати Вам докладний звіт, але від цього готівка не з’явиться, – сумирно викладав факти навіженому господарю старий бухгалтер.

– Добре, ось рахунок. Звідти візьміть нестачу. Але щоб під вечір кейс був готовий до передачі. Зрозуміли мене, нещасні? Як не виконаємо - всі будемо валятися дохлі в нашій гарно підстриженій траві, – доступно пояснив наслідки непокори Дракула та зробив наразі нереальне: відкрив для зняття коштів один з власних рахунків, що мігрував десь серед Кайманових островів.

Розділ 19

Здається на сьогодні всі справи у сервісному центрі на Кільцевій були закінчені. Прибирання гармидеру після бійки вирішили залишити на завтра, а поки товариші по зброї завезли Леоніда додому. Там вони побачили картину, як дядечко Лаврін лежить у крові на більш-менш небитому боці, а стара сусідка голосить над ним.

Коли молодий Гай угледів сувору реальність, кров скипіла в ньому так, що геть забув про зідрані в бою кісточки на руках і зопалу влупив кулаками невинне дерево. Від болю він смачно заматюкався й присів біля дядька:

– Зараз, рідний! Потерпи...

Старший групи військових вже набрав швидку й дав адресу. Ці люди, як ніхто розуміли, що невинному старому дісталося більше за всіх. В душі кожен з них шкодував наразі, що віддали тих дикунів поліціянтам цілими й неушкодженими. За таке зухвальство й жорстокість треба було покарати. Але тепер головна робота залишається медикам, щоб не дати ранам сивого чоловіка спричинити ще більше біди.

Швидка прибула, на диво, оперативно. Дядька вклали на ноші й відразу під’єднали до крапельниці, а молодий Гай поліз супроводжувати дорогу людину. Загалом і йому не зашкодили б деякі медичні маніпуляції.

У відділені інтенсивної терапії пану Лавріну зробили знімки й вирішили поки не чіпати ушкоджених ребер. Під час лікування спостерігатимуть за станом кісток. Є сподівання, що тріщини зарубцюються, адже кожне хірургічне втручання для літньої людини - то стрес і зайвий ризик. А військові дружно наполягли на здачі крові й тільки тоді залишили Леоніда та його мужнього дядька під опіку лікарів.

Підсвідомо Леонід повернувся сьогодні до окопів і відчував нагальну потребу продовжити бій. Він зостався лікуватись та охороняти дядька, хоч в душі знаходився там, у маєтку Дракули й нестримний гнів просто рвався зсередини.