Олексі Чупанськой - Осіннє заціпеніння, Олексі Чупанськой

нарешті відводить очі від кульок, закриває футляр і обережно ховає його у внутрішню кишеню куртки. — Ну, він каже, шо допомагає людям стати кращими, робить так, шоб одні люди помагали іншим, каже, що в цьому його головна мета — навчити людей помагати одне одному і зробити світ кращим.

— Ага, — саркастично кривиться дівчинка з тріснутою губою і знову киває на ногу кульгавого хлопчика, — йому, оно, вже поміг, так поміг, що аж ногу покрутило.

— То інше, — звично супиться кульгавий хлопчик, — і взагалі, не забувай, що цього разу ми вляпалися через тебе, так що могла б і помовчать.

— Та да, завжди все через мене, — буркотить дівчинка з тріснутою губою, задивившись на самотній ліхтар біля в’їзду до гаражного кооперативу, який у ранніх осінніх сутінках виглядає геть самотньо і безпорадно.

— Ну все, пора, — зітхає блідий хлопчик.

— Все нормально буде? — запитально дивиться на нього дівчинка з тріснутою губою.

Той киває головою:

— Капітон слово держить, сама знаєш.

— Так як тоді, — запитує кульгавий хлопчик, — тут підождемо, чи вже завтра у школі?

— Давай краще у школі, — на мить задумується блідий хлопчик, — нічого вам тут на виду тертися. І цеє, — продовжує він, — додому краще йдіть різними дорогами — ти через поліклініку, — киває він дівчинці з тріснутою губою, — а ти — через п’ятдесят сьому школу.

— Та ясно, що не через завод, — киває у відповідь кульгавий хлопчик. Вони стримано прощаються, і блідий хлопчик рушає в бік гаражного кооперативу.

Востаннє озирнувшись, він минає освітлений ліхтарем шлагбаум з порожньою будкою вахтера і пірнає в сутінь коридору, утвореного двома рядами гаражів. Якийсь час іде центральним проїздом, а потім кілька разів звертає у бічні відгалуження, які виводять його до паралельних проїздів, затиснених з обох боків ще вищими гаражами, поміж якими проходить ще дужче розмокла ґрунтовка. Оминаючи глибокі калюжі і час від часу звіряючись з химерними карлючками і позначками на воротах деяких гаражів, він знову і знову у потрібних місцях звертає у бічні відгалуження, а потім виходить на порівняно нешироку, але зате вкриту асфальтом доріжку, яка, вигинаючись дугою, веде вбік. Він минає величезний чорний Лендкрузер, припаркований в одному з бічних проїздів — єдина деталь, що хоч якось розбавляє одноманітність безкінечних гаражних рядів. За тонованим склом блимають вогники цигарок, приглушено воркотить восьмициліндровий двигун, тьмяно поблискує хромованими деталями масивна морда машини, затуливши собою майже увесь простір вузького проїзду. Глипнувши на машину, блідий хлопчик щось ледь чутно бурчить собі під ніс і пришвидшує крок.

Проїзд закінчується тупиком, утвореним звалищем будматеріалів. Блідий хлопчик підходить до останнього гаража, над яким нависають гілляччя кількох старезних дубів. Замість листя на них розростається отруйна зелень омели, клубки якої поприсмоктувалися до їхніх хирлявих стовбурів і покручених безлистих гілок. На стіні гаража біля іржавих дверей видніється кривобоко нашкрябаний малюнок чоловічка зі зловісно-кумедним вишкіром на мармизі і широко розчепіреними руками. Здрастє, грайливо киває намальованому чоловічкові блідий хлопчик і заходиться розкручувати дріт, яким замість навісного замка скріплені стулки воріт. Потім він обережно прочиняє одну з них і навпомацки дереться вгору незручними вузькими сходами, що закінчуються дверима, з-під яких пробивається смужка світла. Блідий хлопчик стукає три рази, вичікує паузу і стукає ще двічі, а потім довго чекає, поки нарешті з-за дверей долинає човгання і починають клацати замки. Коли двері прочиняються, він деякий час мружиться, а тоді очі звикають до світла і блідий хлопчик бачить перед собою неохайного дідка у брудному рожевому халаті, смугастих піжамних штанях і домашніх капцях. Дідок хитро і водночас якось погрозливо-уважно розглядає блідого хлопчика своїми безбарвними водянистими очима, від чого тому, як завжди, робиться млосно і починає трохи нудити, тому він майже одразу звично відводить погляд убік.

— Ну, — руйнує тишу дідок деренчливим голосом, в якому ховаються нотки чогось неприємного, — приніс?

Блідий хлопчик лише мовчки киває, дістає з внутрішньої кишені куртки футляр і простягає його дідку.

— Відкрий сам! — дратується дідок. — А то тикає він мені тут — не знаєш, як воно робиться?! Блідий хлопчик поспіхом відкриває футляр. Дідок якусь мить розглядає вміст футляра, а тоді, задоволено гмикнувши, швидко його хапає і обережно кладе в кишеню халата.

— Молодець! — голос дідка сочиться нудотно- солодкавою отрутою. — Недаром я в тобі не сумнівався. Нехай так буде і надалі, зрозумів? — Блідий хлопчик знову мовчки киває. — А раз зрозумів, значить, оревуар — у мене ще сьогодні й без тебе тут купа ділов, — дідок враз міняє свій оманливо-солодкий тон на звичний погрозливо-невдоволений і починає зачиняти двері.

— А як же... — оговтується блідий хлопчик, — ми ж вам заносили, щоб ви...

— А-а, це, — дідок зводить догори кошлаті, ніби взяті з театрального реквізиту, брови. — Я бачу, ти такий жук, що свого не упустиш! — Дідок якийсь час з награним докором дивиться на блідого хлопчика і той починає ледь помітно тремтіти, а потім враз обертається і видає дивний шиплячий звук, від чого блідий хлопчик втягує голову у плечі. За мить з-поза зашмульганого халата дідка з’являється котяча мордочка. Місцями на зваляній шерсті кота видніються дивні рубці і нарости, а очі переливаються якимось геть неприродним яскраво-блакитним відтінком. Блідий хлопчик мовчки і дещо налякано розглядає кота, який, завмерши біля ніг дідка, теж уп’явся в хлопчика незвичним поглядом блакитних очей.

Схиливши голову набік, дідок якусь мить милується сценою, а тоді знову суворо супить брови і бурчить: ну, бери, чого стоїш — все, як домовлялися.

— А цеє... — невпевнено бурмоче хлопчик, ніяк не наважуючись підступитися до кота, — у нього ж там...

— Ти що, зовсім маленький, не розумієш? — ще дужче супиться дідок. — У нього там всередині взагалі майже нічого не було — прийшлося трохи повставляти із своїх запасів, ну і з очима там тоже була біда, так що краще вже так, ніж ніяк. Давай, бистріше рішай, бо він мені тут без надобності.

Блідий хлопчик нерішуче тупцяє біля кота, який, немов усе розуміючи, прохально витріщається на нього своїми яскравими ляльковими очима, а потім, нарешті зважившись, нахиляється і обережно бере кота на руки. Той одразу ж надійно чіпляється