Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

9

  Сіла я тихенько, мов мишка під віником, але відчуття, що мене з усіх боків прожирають ненавистю, ні на секунду не відпускало. Стільки зневаги в їхніх поглядах, що аж повітря здається густішим. Лише голову трохи підняла — і відразу опустила очі. Чесно, навіть дихати боялася, не те що кидати зайві погляди. Та ось Емір різким жестом вказав мені на місце поруч із собою.

 

Я переступила через страх і сіла, як він сказав. Усі напружилися ще більше. Мовчанка була така гнітюча, що аж у вухах дзвеніло. І тут одна з дружин раптом заговорила.

 

— Мене звати Лейла, — її голос м'який, але з ноткою такої собі зверхності. Очі наче сканують мене зверху донизу, а потім знову вверх.

 

Піднімаю голову, дивлюся уважніше… І мало зі стільця не падаю. Лейла! Ну звісно, що я її знаю. Це ж вона тоді заявилася до мого номеру після вибуху. Ця жінка сунула мені гроші в руки і майже штовхала мене на літак, щоб я щезла з їхнього життя. А тепер сидить тут, виблискує своїм виглядом і ще представляється. Ну треба ж так!

 

Я вирішила, що мовчати не буду:

 

— О, ми ж із вами вже знайомі. Пам’ятаєте, ви до мене в готель приходили? — ляпнула, не подумавши.

 

Тиша. Настільки гробова, що я відчула, як навіть стіни напряглися. Емір, який сидів поруч, різко повернув голову в її бік. Його обличчя стало таким жорстким, що я, мабуть, злякалася б, якби це не стосувалося Лейли.

 

— Лейла? — голос Еміра низький, проте таким він говорить, коли реально злиться. — Що це означає? Навіщо ти до неї ходила?

 

Лейла, здавалося, на мить розгубилася, але швидко взяла себе в руки. Вона трохи відкинулася назад і склала руки перед собою, ніби хотіла показати, що її це взагалі не хвилює.

 

— Бо від тебе ніколи не знаєш, чого чекати, Емір, — сказала вона, намагаючись виглядати спокійною. — Ти міг би спершу сказати мені, що вона... що вона вагітна, і що ти плануєш це все.

 

Я ж сиджу і дивлюся на них, як на виставу. Ну серйозно, як у кіно, тільки от я не в залі, а на сцені, і тепер вони починають сваритися через мене. Лейла, бачачи, що Емір напружується ще більше, почала швидко виправдовуватися:

 

— Я лише хотіла, щоб вона зникла! Нічого більше. Я думала про Саліма. Про тебе. Про нас!

 

Емір підняв руку, зупиняючи її.

 

— Вирішила діяти без мене? — холодно кинув він. — Ти навіть не уявляєш, якими можуть бути наслідки твоєї ініціативи, Лейло.

 

— А що ти зробив би? — огризнулася вона, втрачавши холоднокровність. — Оберігав би її, як зараз? Грав у захисника? А може, хотів, щоб усе це знову обернулося катастрофою?

 

Емір різко підвівся, від чого навіть я трохи відсахнулася. Його погляд був настільки гострим, що я думала, зараз Лейлу розріже наполовину.

 

— Замовкни, — сказав він тихо, але в цьому слові була така вага, що всі за столом притихли. — Ще одне слово, і я забуду, що ти моя дружина.

 

Оце так... Ну й сімейка.

 

Емір провів мене до кімнати після обіду. Його хода впевнена, майже граційна, як у хижака, який завжди на крок попереду своєї здобичі. Двері майже зачинилися, і в кімнаті залишилося лише нас двоє. Він обвів мене поглядом, що змусив почуватися наче під рентгеном.

 

– Хочеш, я залишуся? – спитав він несподівано м’яко.

– Для чого? – насторожено перепитала я, бо такого тону від нього явно не очікувала.

– Ну, раптом тобі захочеться поговорити про щось зі мною, – його голос звучав майже як запрошення.

 

Я зміряла його поглядом, відчуваючи, як важке повітря наповнюється натягнутими струнами, що ось-ось розірвуться.

– О ні, дякую. Забагато всього відбулося останнім часом. Мені треба побути самій, – відповіла я і відвернулася, намагаючись уникнути його пронизливого погляду.

 

Емір нахилив голову трохи вбік, ніби роздумуючи, а потім хмикнув.

– Як скажеш, – відповів він, але, замість того, щоб піти, затримався, ніби щось вичікував.

 

Атмосфера почала ставати ще більш дивною, коли я помітила рух у коридорі. Чиясь тінь пробігла біля дверей. Знову. І знову. Відчула, як дрібна дратівливість прокинулася в мені, але Емір перший зреагував.

 

– Що ти там шастаєш на очах постійно? – гучно кинув він у бік дверей. Його голос звучав так суворо, що я аж здригнулася.

 

У дверях миттєво з’явилася його друга дружина, що явно намагалася виглядати невинно. Її ім’я вискочило з моїх вуст без запинки:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍