Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Поки не знаю. Взагалі-то нічого не змінилося, мамо. Дім у нас великий, на два окремі входи. Ми й до цього жили кожен своїм життям, ночували в різних спальнях. То якого біса щось змінювати? Аби побачити в газетах коротке повідомлення: «Голова ради директорів... Майкл Венс отримав свободу від своєї зарозумілої й некомпанійської дружини й тепер у Нью-Йорку з’явився ще один вартий заздрощів наречений». Ні, поки-що я не надам журналюгам такої можливості, – впевнено пообіцяла я мамі,тщоб заспокоїти.

– Оце ти мене сьогодні навантажила, Сем! Он як багато з життя єдиної доньки я не знала. Ти ж завжди кинеш «все добре» й побігла. А діти, між іншим, розповідають матерям усе, – ображено закопилила вона губку.

– ...Ліндо, ну скільки можна? Ти сказала чекати в авто, але ж не годину! – заглянув у двері молодий телеведучий, котрого моя матуся з недавніх пір, дуже активно просувала на своєму каналі. – Перепрошую! Пані Ліндо, Ви зайняті?

– Привіт, Артуре! Ні, мама вже звільнилася для тебе, бо я йду, – роз’їхалися в єхидній посмішці мої губи. От не вийшло в мене зараз бути підкреслено вихованою, та не дуже й хотілося!

А мамця засмикалася, наче дівчинка, щось хаотично перекладаючи на столі. Гучно закрила ноут і намагалася не дивитися мені в очі. Чого б це їй так хвилюватись? Я ж розумію: самотня гарна леді, п’ятдесяти років, що веде динамічний спосіб життя та підтримує тіло в прекрасній формі – повинна мати стимул у вигляді зацікавленого в ній тридцятирічного дрючка. Та й він, як молодий журналіст, відчуває до свого керівника неабиякий «професійний потяг». З енергійністю та зв’язками Лінди Жошович цей прищ швидко вилізе на свій крихітний телеолімп й піде собі далі, адже у Нью-Йорку каналів, як бруду. То нехай розраджує матусю, доки вистачає бажання і сил. Мені до того яке діло?

– Все, мамо, я побігла. Не буду вам заважати. А щодо мене - не хвилюйся, все нормально. Гарного тобі дня! – обійняла її обережно, щоб нічого не зім’яти й залишила цю роботу для рук молодого коханця. Сама ж кинулася до ліфта й, тяжко зітхаючи, вийшла на вулицю.

Розділ 13.

Не встигла я підійняти руку перевізнику, як на екрані з’явився виклик Менді. Я відмахнулася від авто й пішла до невеличкого скверика, біля студії.

– Привіт, моя люба подружко! Як справи? Жива ще хоч трохи, чи вже зовсім заклював тебе той чорнявий орел? – намагалася веселитися я й розуміла, що всі жінки навколо мене, як то кажуть, при своїх інтересах. А я маючи законного чоловіка (в самому розквіті сил) та запального гавайського коханця - залишилася без жодної радості у житті.

– Семі, курочко! Як ти там, дурненька? Чому втекла від усіх і навіть мені не сказала? Я ж мало з глузду не з’їхала. Ми з хлопцями всі пляжі оббігали, тебе шукаючи. А потім вже хотіли звертатися до поліції та адміністраторка роздуплилася й пригадала, що ти поїхала додому в нормі, хоча й дуже засмучена...

– Довгий язик у тамтешньої адміністраторки! От що я тобі скажу. Яке їм собаче діло до мого настрою? Ти прости, мене, ціпонько. Не могла я більше залишатися поруч з ним. Як побачила ті родинні поцілунки - наче згоріло всередині все! Менді, я ж думала, що у нас Кохання...

– Правильно думала. Семі, він відразу до тебе полетів! У Терренса, як у всіх є проблеми, але чоловік з ними бореться, а ти його вдарила у саме серце... Хіба тобі п’ять років? Не могла у хлопця в очі запитати відповіді. Він же поруч з тобою не дихав, а млів, – вичитувала мене ще одна розумниця й це починало діставати! Всі навколо такі правильні та щирі, тільки одна я дурна й винна.

– Менді, які в нього можуть бути проблеми? Що баби шикуються в чергу, а він не встигає обслуговувати та набиратися сил? То нехай вживає більше молюсків, їх на Гаваях як гною... – перла з мене нестримна злість.

– Дурисвітка ти, Сем, та й годі! Та я ж відразу помчала до Алана дізнатися, що діється. А як повернулася за пів годинки, то від тебе вже й слід прохолонув. Саманта Венс, бачите, вирішила кинути нас усіх і як завжди зробила тупо по-своєму, – тепер відверто кричала в трубку подруга.

– Ну, і що ж такого ти дізналася? Давай, здивуй мене, Менді, – колупала я гострим підбором землю біля якоїсь квітки й тут почула:

– Що та тварюка йому ніхто. Зовсім! Вона єдина донька їх роботодавця, містера Маркуса. Така знаєш розбещена цяця. Слава Богу, що мій Алан їй не здався, а ось від Террі слина аж по жопі струменить... Тільки Терренсу Янгу вона й даром не снилася. Але ж гавайське узбережжя – наче село на березі. От і почуло гидке стерво, що в її жаданого шалений роман з невідомою кралею. Хіба ж ви ховали від когось свої гріхи? Тому воно й приперлося, щоб ваш кайф спаскудити. І в неї це дуже файно вийшло! Заміжня баба, що вперше в житті пізнала гаряче Кохання, миттю купилася та викинула все на смітник. Це все, що я хотіла тобі сказати...

Менді обурено відключилась, а я сиділа прибита новим феєрверком значущих подій та не розуміла: як допомогти своєму розірваному на клапті щастю?

– ...Привіт, нью-йоркська красуне! Важко шукати тебе серед великого яблука, – почула я шовковий голос і здригнулася всім тілом. Потім підвела сумний погляд та побачила Його.

Терренс Янг стояв переді мною такий же неймовірно гарний, але його яскравий погляд наразі був пригніченим і дуже сумним. Менді сказала правду. Він дійсно відразу полетів за мною. Тільки навіщо? Я вже й так знала правду, з телефонної розмови з подругою. Хіба гавайці не вміють користуватися гаджетами? Ну так, він не може зателефонувати мені, бо я заблокувалася. То почекав би трохи, доки я відійду від тієї кошмарної сцени й тоді все розповів.

– Привіт! Як ти знайшов мене посеред міста? – тільки глянула я на Нього, а серце вже калаталося, мов дурне.

– Серце підказало, – повторив мої думки він. – А ще маячок у твоєму телефоні.

– Що? – зіскочила я на ноги й зрозуміла, що сучасними технологіями гавайці володіють ліпше, ніж я уявляла. – Ти слідкував за мною? Навіщо?

– Заради безпеки, по-перше. Не всім, але тим, хто бажає мандрувати джунглями без провідника, містер Маркус завжди додає до гаджетів подібний пристрій. Це дуже спрощує їх пошуки у випадку, коли заблукають. Потім обладнання звісно повертають власникові. А вам з Амандою ми відразу встановили. Про всяк випадок, ви ж бо дівчата-екстремалки. Знаєш, у вас тут гарно ловить...

Більше Террі нічого не встиг сказати та отримав від мене гучного ляпаса. Я вклала в нього всю силу свого кохання, тому навіть такий сильний чоловік похитнувся від несподіванки. Він автоматично потер долонею свою шовкову щічку, а його очі блиснули тим неймовірним вогнем, від якого я вже втратила розум.

– Дякую! Цей твій дотик для мене теж насолода. Хочеш, ще бий. Мабуть, я заслужив, – лагідно вимовив він.