Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін

- Вона пішла у свою кімнату? Там же є ще одні дверцята, дурню, - тихо промовив Леонт. – Ось що я вирішив. Коли слуга подаватиме йому вечерю – кинеш у келих з вином отруту. Потрібно, щоб цей зрадник Поліксен помер уночі в ліжку! Я просто не можу вже його терпіти!

Камілло намагався протестувати, але під тиском короля усе ж  був змушений погодитися.

- Але сподіваюся, ... ви дружині повернете свою любов? Ну, хоча б заради сина! – благав Камілло.

Леонт погодився з мудрим сановником. Йому й самому не хотілося оприлюднювати зраду і руйнувати сім'ю.

Але старому вельможі не хотілося бути вбивцею. І він нічого не наказав слузі.

Увечері він зіткнувся на сходах із Поліксеном.

- Слухайте, шановний Камілло.  Що відбувається? Чому Леонт так охолонув до мене? – здивовано спитав Поліксен. – Він навіть не захотів прийняти мене, пославшись на відсутність вільного часу.

 Спочатку Камілло стверджував, що все гаразд, що король зараз дуже зайнятий державними справами, але потім з нього ринули зізнання.

- Ваша величність, вам потрібно терміново від’їжджати. Король Леонт перетворився на шаленого ревнивця і хоче убити вас. Побережіться!

- Невже він так думає про мене і Герміону? В це важко повірити!

Поліксен поривався йти до Леонта, але Камілло його відмовляв, передчуваючи біду.

- Добре, якщо мені терміново треба їхати, то коли і як? – запитав розгублений Поліксен.

- Цієї ночі. У гавані стоїть споряджена шхуна, - відповів придворний.

- Але й вам, Камілло, треба рятуватися. Леонт може не пробачити вам неслухняності.

Переконавшись, що його більше нічого не тримає при дворі і він може потрапити в опалу, Камілло погодився поїхати з Поліксеном.

***

Вночі Поліксен не спав. Задумливо він сидів у кріслі біля каміна. Поруч лежала його вірна шпага.

За вікном сумно падав великими пластівцями мокрий сніг.

«Дуже жаль, але потрібно їхати», - думав король. - « Навіть з Герміоною не можу попрощатися, щоб не дати привід до ревнощів…»

А потім Поліксен кинув у вогонь їхню з Леонтом письмову клятву.

У другій половині ночі пролунав умовний стукіт. Це подавав знак мажордом Камілло.

...Коли вони вийшли у коридор, їх намагалися затримати слуги у чорних плащах. Захищаючись зі шпагою у руці, Поліксен поранив кількох слуг. Але й вірний Камілло теж дістав рану. Підхопивши під руку пораненого мажордома, Поліксен перетнув засніжений сад і досяг воріт, де стояла запряжена карета.

На повну силу поскакали коні до гавані. Карета мчала так швидко, що погоня не могла їх наздогнати.

 І ось шхуна підняла вітрила і вийшла в холодне світанкове море. Коли покриті снігом гори зникли в тумані, Поліксену стало дуже гірко і пусто на душі.

Історія друга. Про любов та смиренність

Отже, шхуна підняла вітрила і вийшла у холодне море. Лише коли покриті снігом гори зникли у тумані, Поліксен зітхнув вільно. Він досі не міг повірити у те, що сталося. Через три дні з'явилися береги рідної Богемії…

…А король Леонт палав у гніві. Поліксен раптово поїхав не порозумівшись, значить, побічно визнав свою провину! А підготував від'їзд Поліксена і втік із ним Камілло, мажордом, якому він довіряв багато років!

- Яка зрада і віроломство, - шепотів ревнивий король.

Але Леонт, зібравши волю в кулак, про свої підозри нічого не говорив Герміоні.

А ось і літо заглянуло в цю холодну країну, розтопило криги та сніги. Але лід у серці Леонта не розтанув. Коли, через час, королева Герміона повідомила йому, що матиме дитину, Леонт, замість радості, відчув злість. Він заявив, що дитина, яку носить під серцем королева, не його, а від зрадника Поліксена, який відібрав у нього щастя.

Скликавши всіх придворних на раду, король заявив:

- Відтепер королева більше не повинна бачити мого сина Мамілія. Нехай він живе та виховується окремо. Сама королева не повинна залишати своєї кімнати. На дверях повісити замок, на вікнах - ґрати. Вона зрадниця. Поліксен її звабив, зробив вагітною і кинув. Королева не повинна поширювати навколо отруту брехні.

Король велів обслуговувати Герміону, щоб та мала усе необхідне, але давати їй волю заборонив. Також король призначив день суду над королевою.

Герміона гірко плакала. Вона намагалася довести, що всі звинувачення короля марні, що вона вірна йому. Але лід у серці короля не танув.

Також Леонт вирішив надіслати гонців до однієї відьми, яка вважали за оракула. Вона має провести обряд ворожіння і на суді буде оголошено вирок королеви.

Герміона страждала у палацовій в'язниці. Мамілій, вражений зрадою матері, почав чахнути і хворіти.

Незабаром у своїх покоях Герміона народила дівчинку. Але король навіть глянути на неї не схотів.

- У мене є чудовий син. А цю... я не хочу знати!