Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

полежали, не ворушачись, поки ми зможемо прооперувати вам

ногу. Гаразд?

Вродлива. Одначе якась люта, жорстока була та її врода. Темні

щоки в чорних цятах: мов бусинки на вуалі. Неначе місячні

стежечки по воді, пасма сивини повпліталися в чорні хвилі її кіс.

Хоча який міг бути місяць на цій Новій Землі! Самі лише

мільярди незнаних зірок на небі…

— Гаразд? — повторила та жінка своє запитання.

— Гаразд, — відповіла Елві.

— А скажіть, що ви тільки-но погодилися зробити.

— Не пам’ятаю.

Жінка відхилилася назад, легко спираючись рукою на плече

Елві.

— Торре! Треба просканувати голову цієї потерпілої. Тут може

бути струс головного мозку.

Із пітьми долинув голос якогось чоловіка:

— Добре, докторе Мертон. Хай-но впораюся з цим пацієнтом.

Доктор Мертон знов обернулася до Елві.

— Якщо я зараз відійду від вас, ви полежите спокійно, поки до

вас дістанеться Торре?

— Добре, я почекаю. Я здатна дочекатися допомоги.

— Я певна, що ви здатні, — зітхнувши, сказала красуня. — То

просто дочекайтеся його.

Із пітьми вигойдалася якась постать. Елві розпізнала Фаєзову

ходу.

— Ідіть собі. Я посиджу біля неї.

— Дякую! — мовила доктор Мертон і щезла в пітьмі. Крекчучи, Фаєз сів на ґрунт і схрестив ноги. Чуб на його трохи завеликій

голові стирчав навсібіч, мов колючки на їжаку. Міцно зціплені

уста… Елві взяла його за руку, хоч і не мала такого наміру, й

відчула, як він сіпнувся на мить, але потім дозволив їй робити

цей доторк.

— Що ж воно сталось? — запитала вона.

— Посадкова платформа злетіла в повітря.

— О! — мовила Елві. А тоді запитала: — Вони так чинять

зазвичай?

— Та ні. Ні, зазвичай вони так не чинять.

Вона зробила зусилля пробитися крізь це думкою. «Якщо вони

так не чинять зазвичай, то як же могло це статися?» Свідомість

її проясніла достатньо, аби вона могла втямити, у яку халепу

втрапила. Це збивало з пантелику, але… можливо, це ще й

добрий знак?

— Наскільки справи погані?

Вона більш відчула, ніж розгледіла, як Фаєз стенув плечима.

— Погані справи. З добрих новин важливе те, що село їхнє

поруч, а їхня лікарка компетентна. Мала практику на Ганімеді.

Ну, якщо наші припаси не погоріли у вогні або не почавилися

під двома тоннами металу й кераміки, то вона, можливо, й ще

чимсь нам допоможе.

— А як робоча група?

— Я бачив Ґреґоріо. З ним усе гаразд. Ерік загинув. Не знаю, що сталося з Софі, але хай до тебе повернеться допомога, і я піду

ще подивлюся.

Загинув Ерік. А ще кілька хвилин тому він лежав поруч неї на

своїй кушетці й докучав своїми спробами фліртувати. Вона не

могла збагнути, як це він міг загинути.

— Судьям? — запитала.

— Вона на «Ізраелі». Все з нею гаразд.

— Добре.

Фаєз стис її руку й відпустив. Не стало тепла його дотику, й

довколишнє повітря взялося холодити їй долоню. Він

задивився, понад рядами тіл, на рештки їхнього шатла. Було так

темно, що Елві розрізняла його присутність лише завдяки тому, що він затуляв собою кілька зірок.

— Губернатор Траїнґ не пережив цієї трощі, — мовив він.

— Не пережив?

— Мертвий, мов пацюк, що здох тиждень тому. І ми не знаємо

навіть, хто ж тут даватиме хоч якийсь лад.

Вона відчула, як сльози напливають їй на очі, а груди

заполоняє біль, що не мав нічого спільного з її пораненнями.

Пригадалися їй лагідна усмішка цього чоловіка, теплота голосу

його. Дивно, що Ерікова смерть ковзнула над поверхнею її

свідомості, мов кинутий камінчик-«жабка» понад плесом, а от

загибель губернатора Траїнґа вразила так глибоко.

— Мені так жаль, — мовила Елві.

— Жаль, авжеж. Півтора року минуло, як ми покинули наші

домівки, аби опинитися на незнайомій планеті, з потовченим на

порох нашим провіантом і з чудною певністю, що постраждали

ми від саботажу тих самих людей, які надають нам наразі

медичну допомогу. Либонь, поки все це скінчиться, ми всі ще

позаздримо