Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

Грізний Аїд, що в палатах своїх живе під землею,

Серцем твердий, і землі Потрясатель гулкоголосий,

І велемудрий Зевс, богів і людей усіх батько,

Вдарить він громом — і доокіл земля колихнеться.

Інших — Кронос-велет умить поковтав[69], лиш яке з них

/460/ З матері лона святого йому до колін зісковзнуло, —

Аби нікому із тих, хто зі славного роду Урана,

Не захотілось, бува, над богами владу здобути.

Знав-бо від Геї-Землі й зористого батька Урана,

Що рідний син, так роковано вже, його поконає,

Хоч і могутнім він був, — велінням великого Зевса.

І недарма клопотавсь: не змикаючи пильного ока,

Рідних дітей поглинав. Заболіла душа тоді в Реї:

Маючи Зевса зродить, людей і богів усіх батька,

Стала благати рідних своїх, насамперед Гею,

/470/ Матір свою, а також Урана, зористого батька,

Разом обдумать, як би то їй, щоб Кронос не відав,

Миле сповити дитя — Ерініям плату за батька

Склала й за діток, що поковтав їх Кронос лукавий.

Вчули вони те прохання дочки дорогої своєї,

Ще ж і розкрили, яку владареві суджено долю,

Кроносу, й Зевсові, сину його, могутньому духом.

Рею послала у Лікт[70], на землю Криту врожайну,

Як уже мала на світ привести дитя наймолодше —

Зевса великого — і прийняла його Гея розлога,

/480/ Щоб згодувати бога й зростити на Криті широкім.

Тож, несучи його, рушила в ніч вона чорну, стрімливу:

Спершу у Лікт, де й сховала його, узявши на руки,

В темній печері, неньки Землі священному лоні,

Там, де Козина гора, густолистим лісом укрита.

Камінь важенний взяла, сповила й подала Ураніду —

Першому, хто над богами всіма верховну мав владу.

Взявши той камінь до рук, він умить послав його в шлунок.

Гадки, бідака, не мав, що по каменю тім залишився

Син неподоланий і неушкоджений, що незабаром

/490/ Батька здолає силою рук, а здолавши, позбавить

Честі такої — безсмертним богам за владаря бути.

Хутко відтак росла міць і все тіло сяйливе нового

Владаря, а проминули літа — й одурений хитрим

Підступом, що навернувся на ум Землі велемудрій,

Виригнув Кронос, велет-лукавий, власне поріддя,

Здоланий силою й промислом хитрим рідного сина.

Виригнув спершу, що під кінець ковтнув він, — той камінь;

Зевс його помістив на землі широкодорожній

В Дельфах, де славнозвісна Пітó[71], в підніжжі Парнасу,

/500/ Щоб і надалі знаком він був і дивом для смертних.

Батькових рідних братів, Уранідів, із пут тяжеленних

Він увільнив — ними Кронос скував їх у шалі своєму —

І не лишили вони добродійства того без віддяки:

Грім і стрілу вогняну вручили йому, блискавицю, —

Досі в глибинах своїх широка Земля їх ховала, —

От він і править людьми і богами, весь час при тій зброї.

Океаніду вподобав Япет струнконогу, Клімену,

Й разом із нею на ложе ступив, і вона народила

Першого сина йому — могутнього духом Атланта,

/510/ Потім Менетія широкославного і Прометея[72] —

Скорий на вигадки він — і немудрого Епіметея,

Що для людей, які хлібом живуть, став одразу бідою.

Зевс йому жінку, першому, дав, із глини зліпивши[73],

Дівчину. Він і зухвальця Менетія, далекоглядний,

Кинув в Ереб[74], метнувши у нього громом палючим

За небувале нахабство його й розгнуздану звагу.

Небо широке тримає Атлант, і мусить тримати,

Ген, де межа землі, де співучі живуть Гесперіди,

На голові й на дужих руках, що не відають втоми, —

/520/ Долю таку Атлантові визначив Зевс велемудрий.

А Прометея-кмітливця зв’язав тяжкими, тугими

Путами, їх не зірвать, при високім стовпі, і на нього

Ширококрилого птаха пустив, орла, щоб живущу

Дзьобав печінку і жер; наростало вночі її стільки,

Скільки поглинув за день орел той ширококрилий.

Дужий Геракл його вбив, Алкмени син, у якої

Ноги стрункі, — увільнив од мук таких небувалих

Сина Япета й розвіяв печалі його, не без волі

Зевса з Олімпу, що над богами всіма владарює,

/530/ Щоб уродженець Фів, Геракл, ще більшу мав славу,

Ніж дотепер, на широкій землі, годувальниці щедрій.

Ось про що дбав, являючи славному синові шану.

Гнівавсь, але перестав, а гнівався він через те, що

Волю Кроніда було ізневажено, можного Владця,

Як між богами й людом земним зайшов у Меконі[75]

Спір: син Япета кмітливий бика великого тушу

Так розділив, щоби Зевсову думку перехитрити:

М’ясо й утробу масну, у шкуру згорнув і бичачим

Шлунком прикривши, в одну уклав купу; у другу — бичачі

/540/ Білі зібравши кістки, хитромудро уклав їх, а потім

Смальцем ще смачно все обмастив, аж брало за очі.

Тут і мовив йому і смертних отець, і безсмертних:

«Сину Япета, з усіх волóдарів найвидатніший,

Як же підступно, мій дорогий, той поділ зробив ти!»

Так дорікнув йому Зевс, що знає од віку всі мислі.

А Прометей хитромудрий у відповідь ось що промовив,

Криво всміхнувшись, бо не забув, на що він удатний:

«Зевсе преславний, батьку богів нескінченно живущих!

З двох тих частин бери ту, до якої лежить тобі серце», —

/550/ Мовив лукавець. А Зевс, що знає од віку всі мислі,

Відав той підступ і знав, тож лихе в своїм серці замислив

Проти людей і той задум одразу взявся сповнити.

Взяв він обіруч той жир, підняв, приглянувсь до нього —

Й гнівом пройнявсь, аж чорна жовч у серце шугнула,

Щойно під полиском