Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

Коли Виборець і його однодумці думають, що поліпшенням фасаду величезного будинку вони прикрасять і флігель, то «група» думає, що флігель має свій власний фасад і що найпростіше та найкорисніше узятись до праці коло поліпшення фасаду флігеля безпосередньо самим, а не «передовіряти се чужим будівничим». Розумному досить.

Друге обвинувачення, начебто «група» не озвалася на сучасне становище держави, на дошкульні всім народам і краям хиби її устрою. Се обвинувачення непевне, бо платформа виразно каже про забезпечення законом свобод громадянських та національних, про робітницьке питання, про налогову систему. Чого ще треба Виборцеві? Щоб ми сказали про потребу скасування виїмкових станів, особистих, маєткових, релігійних, національних обмежень? Але, добродію, в об’єм понять про свободи громадянські та національні входять усі ті домагання, які ви перелічили і яких багато ще не перелічили, бо чим конкретніше іменувати домагання, тим дужче звужувати об’єм!

Крім того, добродію, не «група», але Ви стоїте далеко від життя і не розумієте, що Дума Державна все єсть «русскою» законодатною інституцією, а не інституцією націй, які входять в склад Російської Держави. Поки се так, поти треба з цим лічитися і свої домагання адресувати до представників російського народу, а не народів Росії.

Може, з представниками українського народу представники російського народу й схочуть балакати, може, навіть і задовольнять деякі важніші домагання, але, очевидно, тільки тоді, коли українці говоритимуть від свого народу, але не від імені остяків, тунгусів і др[угих] народів, які українців не уповноважують за себе говорити, а коли б і уповноважили, то росіяни такого уповноваження не визнають. Життя є життя; через те не треба бути донкіхотом. Зрозумійте, що коли російська Дума дала деякі права на рідну школу остякам, татарам і іншим інородцям, а українцям не дала, то ні татари, ні остяки й не подумали побиватись над недолею України. Вони просто скористуються своїми правами, бо так велить здоровий національний егоїзм. Старий же знайомий вже віддавна страждає на той поганий альтруїзм, про який ще Шевченко у своєму «посланії» написав гіркі й гнівні слова...

Третє обвинувачення, начебто «група» нехтує національні права й потреби інших націй на Україні і в державі.

Се обвинувачення попросту безсоромна неправда, якої не можна вибачити навіть передвиборчими викрутасами. Коли в свою платформу «група» виразно завела домагання, щоб «свободи національні» були забезпечені, то хіба ж се, пане Виборцю, значить, що «група» нехтує національні права інших націй? Як назвати Ваш вчинок? Назвіть його самі.

Хотів би я вже раз знати, яким чином нехтуємо ми, українці, національні права й потреби інших націй на Вкраїні й у державі цілій? Ми — принижені, потоптані всіма? Чи тямите Ви, пане Виборцю, що говорите?

Останнє обвинувачення се те, що «група» уважає неможливим віддавати українські мандати в руки чужинців.

Се обвинувачення, на мою думку, є найбільшою похвалою для «групи». Шкода, що поступовці а 1а Виборець не розуміють, яке лихо своєму народові чинять вони тим, що «передовіряють» представництво членам чужих націй! Але поки Виборець і йому подібні не зрозуміють, що українець у Галичині не може й не повинен віддати свого голосу полякові, хоч би й найкращому, поки Виборець і йому подібні не зрозуміють, що існує боротьба не тільки поміж шарами одної нації, але й між цілими націями як колективними одиницями, поки Виборець і йому подібні не зрозуміють, що національні інтереси в важних хвилях об’єднують усі шари, усі класи певної нації, поки д. Виборець не зрозуміє, що життя є боротьба в усякому значенні того слова, поти шкода з ним на сю тему говорити. Ти йому про українські інтереси, а він тобі про консолідацію всіх поступових сил держави! Хотів би я знати, чи поступові групи якої-небудь нації вже дали згоду йти з українськими поступовцями вкупі на основі рівноправності? Знаючи українські відносини, без помилки скажу, що з ніякою недержавною нацією поступовці навіть не перемовляли. Річ іде про те, що російські кадети хочуть українських голосів, а вкраїнці «премудро та велично» їм дають...

Але неправдою є, начебто «група» не дозволяє ніяких блоків з чужинцями. «Група» виразно дозволяє технічні блоки з партіями чи групами інших націй. Але тільки технічні, на підставі: «я тобі дам, а ти мені». Розуміється, група відкидає «передовір’я», себто подарунки росіянам на Вкраїні, пам’ятаючи наслідки виборів до Третьої Думи, а також і те, що вибори відбуваються не в Китаї, але на Вкраїні, на території українського народу.

Читач завважив, що я рішуче обминаю критикувати платформу, видрукувану в «Ръчи». Роблю се не через те, що та платформа здається мені відповідною. Ні, я поділяю домагання платформи з «Снопа». Не критикую я через те, що вважаю сю хвилю невідповідною. Я швидше подам свій голос за українця, який поділяє платформу з «Ръчи», аніж за чужих людей. І я думаю, що полеміка між обома платформами нині вийшла б на шкоду українській справі, бо стулити українців докупи дуже важко, а пересварити та розіпхати, гей, як легко! І для таких, як пан Виборець, і для таких, як я, в обох платформах є дуже важні спільні українські пункти. Пошукаймо ж тепер тільки людей з обох груп, щоб за сі українські пункти вміли постояти з таким пожертвуванням, як наші австрійські брати чи націонал-демократичного, чи радикального сторонництва. Будуймо нині, а не руйнуймо. Та не докоряймо один другому фанатизмом...

Другий Виборець Сніп. — 1912. — 15 червня.

Листи з Галичини не на Галицькі Теми

І

Досить часто доводиться в «правій» російській пресі зустрічати згадки, що до виборів готовляться й українці. Стежачи пильно за передвиборчою хронікою в «Раді» і в деяких поступових російських часописях, ніде, навіть між рядками, не можна вичитати, щоб українці щось робили перед виборами, і я вкінці набрав переконання, що права преса неправду пише, пише про те, що повинно б бути, але чого в дійсності нема.

Так, глибоко переконаний, що наші люди на Україні, як і подобає українським патріотам, сидять собі на печі і думають, що до Думи українці якось-таки проскочать, може, якимсь чудом, що в четвертій Думі буде хоч один свідомий українець, напоказ.

Сього мого переконання не годні захитати й оголошення двох українських платформ, і полеміка з приводу одної платформи, й дві згадки в «Раді» про українську кандидатуру з Києва. Не говорять нічого про