Віктор Суворов - Беру свої слова назад

мерзенна книжечка Аркадія Васильєва «О першій годині дня, ваше превосходительство». Це роман. Спартачений на луб’янській кухні. Там уміють. На Луб'янці «романом» називали не те, що всі ми маємо на увазі. «Роман» на луб'янському жаргоні - це вигадані й абсолютно неймовірні свідчення заарештованих. «Романістами» називали найобдарованіших луб'янських садистів, які були здатні винаходити немислимі сюжети, а потім вправно і швидко вибивати визнання з арештантів. «Прозаїк» Аркадій Васильєв - платний агент ҐБ. Він виконував замовлення. Найбрудніші. Він, наприклад, виступав так званим «громадським обвинувачем» на процесі Даніеля і Синявського. Звинувачував він їх у тому, що насмілилися думати самостійно. Весь процес був показовою прочуханкою для науки народам Радянського Союзу і всіх «братніх» країн: не смійте думати! Є кому думати за всіх вас! За вас думає Центральний Комітет!

Робота «громадського обвинувача» давала Аркадію Васильєву непоганий прибуток. Деталі - в книжці Л. Владимирова «Росія без прикрас і замовчувань» (Мюнхен. Посів, 1968).

Для Аркадія Васильєва творення «романів» про доброго Дзержинського, про чекістів з гарячими серцями і чистими руками, про злих, підступних ворогів - це ревне виконання все тих же обов'язків «громадського обвинувача». Книжка «О першій годині дня, ваше превосходительство» - сяючий вінець прокурорської кар'єри Васильєва. Брехня вже в назві. Не було в Російській Визвольної Армії благородій і превосходительств. Були панове: пан лейтенант, пан майор. І лише від того в РОА були панове, що в російській мові нічого більше немає - ні мсьє, ні герів, ні містерів, ні серів. Пани або товариші. Третього не дано. Товаришами вони ніяк бути не хотіли. Був ще варіант: громадянин начальник... Але він з ряду причин не був прийнятий. Що ж, крім панів, залишалося?

«Роман» Васильєва - це навіть не про Власова. Це перш за все про доблесних і хоробрих чекістів з розумними, трохи втомленими очима. Радянські розвідники, виявляється, оточували Власова щільними бойовими порядками. Вони все знали, все бачили, все передбачили. Це вони палиці в колеса вставляли. Це вони, сміливі й відважні, країну врятували.

В цьому «романі» перекручено все, в ньому вигадано безліч подробиць. Документів про лахміттяні схильності Власова немає. Тому Васильєву довелося описувати деталі, спираючись виключно на свою уяву.

Були і крім Васильєва «прозаїки» подібного штибу. Теж про доблесних чекістів, які пробралися в оточення Власова, балади співали. А великий стратег Жуков всі ці нісенітниці повторював. Озвучував, як тепер прийнято виражатись у кращих будинках.

Жуков виконував роль підсилювача пліток. На першому етапі - «романи» Васильєвих, Кожевнікових та інших ґебілов. На другому етапі - «спогади» Жукова. Спочатку вони вигадували, потім Жуков все вигадане раптом «згадував». Ніхто не приховував, що «романи» Васильєва і йому подібних - вигадка, хоча і малохудожня. Але після підтверджень Жукова ґебешні вигадки перетворювалися на «історичні факти».

– 4 -

Не менш дивні розповіді Жукова про те, що він знав Власова з 20-х років. Ні в 20-х, ні в 30-х роках Жуков Власова не знав і не зустрічав. Їхні шляхи не збігались і не перетинались. Біографію Власова, повідану Жуковом, взагалі в жоден стандарт не ввіпхнути. Навіть вільні луб'янські «прозаїки» й ті повинні були б засоромитися, читаючи балади стратега. Жуков учився на курсах у 1924 році, а Власов - у 1920-му, на інших курсах - у 1928-1929, в академії - в 1934-1935 роках.

До 1940 року бойові шляхи Жукова і Власова не збігалися не тільки в часі, а й за місцем і за профілем. Жуков - кавалерист, а Власов до кавалерії ніякого стосунку не мав. Послужний список Власова: рядовий боєць у 27-му Приволзькому стрілецькому полку, потім - 14-й Смоленський стрілецький полк 2-ї Донської стрілецької дивізії. У цій дивізії, пізніше перейменованій в 9-у Донську стрілецьку, Власов пройшов всі щаблі службової драбини, не пропустивши жодної, - від взводного до виконувача обов'язків командира стрілецького полку. Два роки Власов був викладачем тактики. Потім командував 215-м і 133-м стрілецькими полками. У різні роки в кар'єрі Власова - кілька посад у розвідці: від помічника начальника 1-го (інформаційного) сектора розвідувального відділу штабу Ленінградського військового округу до начальника розвідувального відділу штабу Київського особливого військового округу. У вересні 1938 року Власов був призначений командиром 72-ї стрілецької дивізії. З жовтня 1938-го по листопад 1939 року - відрядження в Китай, де він працював військовим радником і отримав золотий китайський орден. Після повернення, в січні 1940 року, Власов був призначений командиром 99-ї стрілецької дивізії, потім, в лютому 1941 року, - командиром 4-го мехкорпусу.

Власову було абсолютно нічого робити на кавалерійських курсах, де його нібито зустрічав Жуков. У Власова був зовсім інший профіль підготовки: 24-і Нижегородські курси командного складу РСЧА, вищі тактико-стрілецькі курси удосконалення комскладу РСЧА («Вистріл») і перший курс Військової академії ім. Фрунзе.

В «Українському особливому військовому окрузі» Власов не служив ні в 1940-му, ні в якому іншому році. І не міг у такому окрузі служити. І Жуков таким округом не командував. І не міг командувати. Такого округу ніколи не існувало. Був Український військовий округ. Але він не був особливим. І існував він лише до 16 травня 1935 включно. У той час ні Жукова, ні Власова там не було. 17 травня 1935 року Український військовий округ був розділений на Київський і Харківський. 26 липня 1938 Київський військовий округ став особливим.

Великий стратег розповідає біографію Власова, але не пам'ятає власну. Він не уявляє, де і коли сам служив. Не пам'ятає, ким командував. А вже про інших він і поготів нічого не знає.

Не міг Власов командувати 40-ю стрілецькою дивізією в битві під Москвою. 40-а ордена Леніна імені Орджонікідзе стрілецька дивізія під Москвою не воювала. І взагалі на радянсько-німецькому фронті її не було. 40-а перебувала в Посьєті. На самому краєчку радянської землі. Це знаменита Хасанська дивізія. Там їх дві було: 32-а і 40-а. 32-у полковника Полосухіна В.І. восени 1941 року перекинули з Далекого Сходу, а 40-а комбрига Мамонова С.К. там так і залишилася. Всю війну вона перебувала у складі 39-го стрілецького корпусу 25-ї армії Далекосхідного фронту.