Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

74

От, увечері 16 грудня і випав перший сніг; на господню славу - стіл наш буде багатий.

О, ясновельможна царице, матінко-природо, як тебе не любити і тобою не впиватися? Як же твоєю красою не милуватися, не любуватися? Ти ж така солодко-привітна, привітно-ласкава, ласкаво-ніжна, ніжно-гаряча! Як тебе не любити, молода діброво? Як вас не любити, сади сніжні, річки мерзлі, дерева вічні? Як вас не любити і в вас не тонути, поглядом ясним вас не горнути? Та без цього, хоч й в могилу, і там краще буде; там є черви, й вони ніжно про мене подбають! Бо без неба і без сонця мені й дня не прожити! Теплих променів не знати, на собі не чути - це ж ще гірше навіть смерті, яка очі труїть!

Одного лютневого дня дзвонив Володя до Бурачків; Ольга тоді на роботі в другу зміну була; Микола пішов до телефону і чи перепив, чи був переляканий такий, то зрозумів з Володьових слів, що Світлана в лікарні і готується в світ ще одне живе створіння привести. Наступного дня Ольга поїхала в Івано-Франківськ і того ж дня вернулася.

- Ти, йолопе старий, родити вона має! - починає Ольга сіпати на Миколу, щойно ввійшовши в хату. - Хто тобі таке казав? Хм! - сміється вона.

- А хіба ні? - дивуєьтся Микола.

- На збереження її поклали, бо доносити не може. Кажуть, живіт завеликий, води там багато, та й дитина завелика, - говорить Ольга, котра тільки що сміялася, а тепер готова й заплакати; таки й одна сльозинка пішла по лиці.

- А ми думали з Марійкою, що вона може й вже народила, - каже Микола.

- Навіть думали, що він народиться в день твого народження. І це б тобі зразу подарунок був, - додає Марійка.

- Хоч би їй лише кесареве не робили, - благає Бога Ольга.

 

Далі була знову зима, був знову мороз, температура знову була нижче нуля і сніг знову лежав на землі.

- Наша вчителька така молоденька, - розповідає Марійка Ользі. - Вона того року закінчила теж Прикарпатський, але на стаціонарі.

- Нічого собі! - дивується Ольга. -1 там же ж працює. Як їй добре. І як, вона знає англійську?

- Авжеж! Вона така привітна, гарненька і так молодо виглядає. Ми в неї на парі тільки англійською і спілкуємося. Якось, - ти маєш пам'ятати, я тобі розказувала, - в зимі в нас екзамен був. А вона тоді дві косички заплела. І виходила вона з кабінету, а Таніна баба, - ну, тієї дівчини, що не ходить сама, - каже їй: "Дівчинко, ну як там, не сильно питають?" Всі навколо засміялися, а вона вибачилася. Думала, що то студентка, а то...

- Учителька.

Через хвилинку заходить Микола.

- Ну, як Свєта ще не родила? - питає він.

- Ні-а, - відказує Марійка.

 

На дев'ятнадцятий день весни, - в день, коли лелеки прилітають, - прийшов в цей світ Михайло Володимирович Козловський, якраз у рік змії. Він важив аж 4 кілограми. Величенький богатир був!

Нелегкі то часи були для сім'ї Козловських, а коли їм болить, то неодмінно й Бурачкам теж. Нема грошей - вважай, що голод.

Володя тоді був у відпустці, грошей у них ледь вистачало на молоко для молодшої дитини. На той же час припали державні іспити і захист диплому, якщо ти пам'ятаєш, то Володя закінчував інститут. Усі гроші, які тільки були, ішли на "підмазку" викладачам. Надія Андріївна, Михайло Михайлович робили, що могли, але без сварок між двома сім'ями не обходилось-таки.

Двоюрідна сестра Володі, Таня, запхала Володю сторожем у міні-маркеті, де сама на той час продавцем працювала.

- Усім потрібні дівчата до тридцяти років, - скаржилась Таня за столом, коли були хрестини Мішеньки. - А коли значить вже за тридцять, то їсти людині не треба!

Бурачки дали гроші Володі на закордонний паспорт, - чи то 108 гривень, чи то 180? Не пам'ятаю. Він хотів їхати на заробітки разом з Русланом, хрещеним батьком Владислава, - до речі, Таня була його хрещеною матір'ю, тобто Владислава, а не Руслана. Бідолашна Світлана всі губи обкусала, ледь не все волосся собі висмикала. Ще би! Ти собі тільки уяви, лишитися з двома дітьми без чоловіка, бо той десь далеко заробляє гроші і хтозна-коли й стрітися вдасться.

Але здається, Руслан Володі просто голову забивав! Він і не збирався його з собою брати. І вже через тиждень поїхав чи то до Іспанії, чи то до Португалії, - бігме не знаю. Хоч і часто дзвонив до Володі, казав, коли місце буде, то його викличе, та це він йому просто лапшу на вуха вішав, не хотів його образити.

Володя думав, як з Русланом не вийде, то може з Іваном щось вдасться-таки. А тим часом хмари над Козловським все згущалися і згущалися! Не довго було чекати і блискавки з громом.

Була чи то середа, чи то п'ятниця, - вже й пам'яті не тримається, - але те, що з вечора почалося, - це добре пам'ятається. Володя переписував із чернеток свою дипломну роботу і йому в цьому помагала Світлана. Добре, що хоч Мішенька виявився тихим-тихесеньким, зовсім їм і не заважав. Ольга казала, як порівнювала їх двох дітей, що це день і ніч, такий вже Міша був спокійний і не плаксивий.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍