Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

ЕПІЛОГ

Два роки потому:

Стас

Арина в легкій світлій сукні, сидить біля невеличкого ставка, на колінах у неї наша маленька донечка Софія, яку ми назвали в честь тітки Софи, яка душі не чує у своїй маленькій онучці, хоч і не рідній. 

– Стасе, прибери, будь ласка, Марса він Софію вже з ніг до голови обслинив, — весело сміючись пирхає кохана.

– Чого ти нервуєш, люба, — підморгую дочці, яка заливається дзвінким сміхом. - Він її так обожнює, і ти подивися як їй подобається.

– Так, але він же купався у воді, і ми від нього майже повністю мокрі, — Арина невдоволено підтискає пухкі губи. 

– Марсе, ану досить залицятися до дівчат, — жартома підвищую голос на псину що грається з малечею. 

Кинувши на мене ображений погляд, ньюфаундленд все-таки перестає тертися мокрою шерстю об дівчат, та мирно лягає поряд із ними. 

— Так, Нат через рік розлуки все-таки вирішив приїхати до нас у гості? — через деякий час питає Арина, дивлячись як я на недавно обладованому дитячому майданчику, роблю спроби зафіксувати гойдалку для малечі. 

– Так, ще й зі своєю дівчиною хоче нас познайомити, — кидаю на кохану швидкий погляд.

– Невже? — зацікавлено перепитує дружина, — Я неймовірно рада що він нарешті взявся за голову, та почав будувати своє життя.

– А може ти рада, що він нарешті припинить вмовляти тебе кинути мене, та поїхати з ним до Лондона, — без жодної образи підтрунюю над дружиною. Бо звісно знаю як після від'їзду, що відбувся майже одразу по поверненню Арини додому, брат майже щодня писав Арині метрові повідомлення з зізнаннями у коханні. Звісно Арина не ховалася від мене, та чесно про все розповіла. Тоді вже я викликав брата на очну ставку і в нас із ним відбулася чоловіча розмова. В ході якої я досить доступно пояснив закоханому хлопцеві, що ми з Ариною кохаємо одне одного і скоро одружимося. Тому, якщо він і надалі хоче спілкуватися зі мною та Ариною, йому треба змиритися з тим, що вона скоро стане моєю законною дружиною, та матір'ю моєї дитини. І мені здається після майже піврічного мовчання, брат нарешті змирився з тим що Арина вибрала саме мене. 

Хоча я звісно розумію чому його тягни до Арини, ми з ним брати й смаки на жінок у нас завжди були схожі, та і впертістю ми пішли у покійного батька. 

Після двох років щасливого життя із коханою жінкою досі із жахом згадую що міг назавжди її втратити. Біль яку я відчував коли вона від мене пішла, не можна порівняти з фізичною. Бо коли болить душа, це вдвоє боляче. 

І не дивлячись на що, я вдячний брату, що він тоді не дав мені впасти у відчай та загубитися на дні пляшки. Та трішки струснув, втокмачуючи що якщо я зараз відпущу Арину, то це вже буде назавжди.

Звісно я розумів, що одразу робити спроби повернути кохану буде необачно, але я не думав, що так багато часу мине, поки я знову зможу її побачити. 

Бо як виявилося, моє маленьке кошеня, було потрібне не тільки мені, та свиноті Ємельянову. Який, за те що посмів торкатися маленької, своїми брудними пальцями, вже двічі поплатився за це. А ще і людині яку я власноруч найняв, щоб спостерігати за дівчиною. 

Досі не до кінця розумію бажання Горобця прибрати Арину до своїх рук. Можливо його спокусило те, що дівчина була розгублена, залякана, та зовсім без документів. Згодом, коли його залучили до відповідальності за те що він майже силою утримував Арину в домі своєї матері. Саме його матір на суді зізналася, що Арина не перша дівчина що Горобець привозив до неї. І це наводило на підозріливі думки. 

Саме Горобець своїм вчинком дуже ускладнив мої пошуки коханої. Всі ці місця поки шукав Арину, з ніг збився. Та одна помилка, цього прохвіста, і я знову натрапив на слід кошеня поки він не привів мене до Женеви.

Коли вперше побачив Арину, то мене охопила дика, болюча туга за нею, та ... страх, що відштовхне мене. Серце так і затисло в залізничних лещатах одержимості цією жінкою. 

Вона була, така ж тендітна як і при першій нашій зустрічі, можливо навіть худіше. Арина поспішала до клініки кутаючись у худе осіннє пальто. Бліде личко, величезні сірі очі, що горіли теплом і якимось внутрішнім світлом. Здавалося, вона ніби вся світиться зсередини.

Я тоді вперше за довгі роки по-справжньому злякався і вирішив не показуватися їй на очі. Бо мені не хотілося своєю появою знищити цей її крихкий стан спокою та умиротворення. Адже зі мною, вона ніколи не була такою… щасливою, та спокійною.

Вона більше не походила на те маленьке злякане сірооке кошеня. Це вже була спокійна, впевнена у собі жінка. І їй, незважаючи ні на що, це неймовірно йшло. Роблячи Арину ще красивішою, ще бажанішою.

І коли я хотів піти, щоб назавжди дати їй спокій, крізь поділ худенького пальта проявився невеличкий округлий животик. Я відразу збагнув, що приблизно п'ять – шість місяців вагітності. Значить, є ймовірність, що дитина від мене. 

У той момент, я ледве стримав себе, щоб одразу не накинутися на бідну дівчину. Мені були потрібні докази, щоб дізнатися чи моя ця дитина. І якщо вона дійсно від мене, то попри все я точно не відпущу Арину. Як би не вмовляла. 

І вона нарешті пробачила мені, прийняла. Дозволила оберігати, та бути поруч. І це те що дійсно зробило мене найщасливішим у світі.

Після приїзду зі Швейцарії ми з Ариною одразу побралися. Свято зробили скромне, на нього запросили лише невелику кількість найближчих людей. І моя дівчинка була найпрекраснішою нареченою у світі. 

Тоді, на церемонії, побачивши її в білій сукні, я вперше розчулився до сліз. Ніколи не думав, що доля мені нарешті подарує стільки щастя у вигляді моєї маленької Арини, бо навіть не вірив, що можу бути гідним цього щастя.

Тепер ми живемо у моєму, а точніше вже в нашому будинку. Арина тут багато, що змінила. Практично все переобладнавши на свій смак, і мені дійсно подобаються ці зміни. Мій будинок вже не був схожий на холодний замок, а виглядав дуже затишно та по сімейному. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍