Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

в якому спалити всіх філософів та | мудреців. Ті ж, почувши такого присуда й вирішення царське, припали до ніг святої, просячи її, щоб помолилася за них єдиному істинному Богові, аби простив їм усе, в чому в невіданні зогрішили, і хай сподобить їх святого хрещення й дару Пресвятого Духа. Свята ж сповнилася солодощів та радості і сказала їм: "Воістину блаженні ви і щасливі є, бо, тьму покинувши, пізнали світло істини, а тлінного на землі царя зневаживши, приступили до Небесного нетлінного. Безсумнівно-бо на милість Його сподівайтеся і віруйте, що вогонь, яким вас страшать нечестиві, буде вам за хрещення і драбиною, що в небо виводить. У тому вогні очиститеся від усілякої скверни плоті й духа і віднайдетеся як чисті, світлі зорі перед Царем слави, і будете Йому улюбленими друзями". Коли сказала це свята, звеселила їх такими сподіванками і назнаменувала кожному на чолі печатку Христову — хреста святого, і пішли з радістю на мучення. Воїни ж укинули їх у вогонь у вісімнадцятий день листопада-місяця. Ввечері пішли деякі благочестиві та христолюбні люди зібрати мощі їхні і знайшли всіх цілими — і волосина їхня у вогні не згоріла. Тим чудом багато хто до пізнання істини навернувся, і мощі ті чесно поховали в пристойному місці.

Цар же мав усю турботу свою щодо святої Катерини — у який би спосіб навернути її до свого безчестя. Не досягши нічого через філософські силогізми, почав ласкою та лукавством зваблювати її, кажучи: "Послухай мене, добра дочко, що раджу тобі, дітолюбний батько твій. Поклонися великим богам, передусім же мусикійському Єрмію, котрий прикрасив тебе такими філософськими даруваннями. Я ж розділю з тобою царство своє, боги мені у свідки, і віддам тобі половину влади моєї, і будеш зі мною жити, веселячись ненастанно". Свята ж, премудра бувши, збагнула його лукавство та звабу і каже йому: "Відкинь, о царю, лукавство і не вподоблюйся лису. Я ж бо єдине скажу тобі: християнка я є і зволила уневіститися Христові, Його єдиного маю за Жениха й Дорадника, і красу дівства свого маю, а одяг мучеництва бажаю над земні царські багряниці". Цар же знову рече: "Принуджуєш мене, хоча й не хочу, щоб збезчестив достойність твою і красне твоє тіло обклав ранами". Свята ж відповіла: "Чини, що хочеш, бо тимчасовим безчестям будеш мені спосібником до слави вічної, і велика кількість людей, як сподіваюся, вірити почне у мого Христа, і з твоєї палати численні підуть зі мною до священних небесних світлиць". Так прорекла свята; Бог же, з висоти дивлячись, привів до здійснення пророцтва оті. Відтак цар розгнівався вельми, повелів стягти з неї порфиру й, оголивши, бити її немилосердно воловими жилами. І били слуги мученицю дві години міцно по плечах і по череву стільки, аж доки дівоче її тіло роздробилося ранами і стало від виразок потворне, як раніше було красне й прегарне, і кров, ніби ріка, текла, і земля нею обагрилася. Свята ж стояла з такою мужністю й доблестю, що ті, котрі дивилися, чудувалися вельми. Пізніше повелів той дикий звір посадити її до темниці і не дати їй ані їжі, ані пиття, доки не намислить, якими муками погубить її.

Августа ж, царева дружина, мала велике бажання бачити лице святої Катерини, бо полюбила її вельми, почувши про чесноти її, і премудрість, і мужність, найбільше ж через одне видіння, яке побачила уві сні, воно нижче буде розказане. Від того уразилася серцем любов'ю до неї настільки, що заснути не могла. Вийшов-бо цар із міста із якоїсь причини і загаявся там кілька днів; знайшла цариця пригідний час, щоб добутися бажаного. Був же один великий князь, друг вірний царський, саном воєвода, на ймення Порфирій, людина добророзумна; йому повідала Августа таємно про наміра свого, кажучи так: "В одну із минулих ночей побачила я у своєму видінні Катерину, яка сиділа посеред юнаків багатьох та красних дів, одягнена в білі одежі. І таке сяйво виходило від лиця її, що не могла дивитися на неї. Вона ж посадила мене поблизу себе і поклала на мою голову золотого вінця, кажучи: "Владика Христос посилає тобі цього вінця". Відтоді маю таке бажання побачити її, що не знахожу спокою серцю своєму. Молю-бо тебе, учини якось, щоб побачила її таємно". Порфирій же відповів: "Я виконаю бажання твоє, царице!"

Коли ж настала ніч, узяв воєвода двісті воїнів і пішов із царицею до темниці, і, давши сторожі гроші, ввійшли до святої. Як глянула цариця, здивувалася світлості лиця її, котре цвіло Божественною благодаттю, і, впавши миттю до ніг її, зі слізьми почала говорити: "Тепер я є щаслива й блаженна цариця, що сподобилася бачити тебе, яку безмежно бажала зріти, і жадала, як олень, чути медоточного язика твого; і тепер, як сподобилася бажання здійснити, не печалюсь уже, хоч би життя та й царства позбавлена була. Веселюся серцем та душею, приймаючи таке солодке осяяння від гарного бачення тебе. Блаженна ти й достойна похвали, що до такого Владики пристала, від якого прийняла такі дарування". Свята ж відповіла їй, кажучи: "Блаженна є і ти царице! Адже бачу вінця голови твоєї, піднятого ангельськими руками у висоту, його маєш за три дні прийняти за малу муку, яку перетерпиш, щоб піти до істинного Царя царювати вічно". Вона ж рече їй: "Боюся мук, а найбільше супряжника, бо жорстокий він є і нелюд". Каже їй свята: "Дерзай, матимеш у серці Христа, який допоможе тобі, щоб не наблизилася до душі твоєї жодна мука, тільки трохи поболить тіло твоє тут дочасно, а там заспокоїться навічно". Коли це проказала свята, спитав її Порфирій, кажучи: "Що дарує Христос тим, які в Нього вірять, оскільки хочу і я в Нього вірити і воїном Його бути?" Рече йому мучениця: "Чи ж не читав ти, чи ж не слухав християнського писання?" Відповів Порфирій: "Із малих літ у бранах управляюся, а про інші речі турбот не мав". Каже йому свята: "Не може язик виповістити про те добро, що його преблагий Бог і Людинолюбець уготував тим, котрі люблять Його і бережуть повеління". Тоді Порфирій, наповнившись безмірної радості, повірив у Христа із двомастами воїнів і з царицею, і поцілували всі із благоговінням мученицю та й відійшли. Милостивий же Людинолюбець Христос не покинув святої Своєї нареченої без піклування стільки днів, але, як дітолюбивий батько, дбав про неї і посилав їй їжу через одну голубицю на всяк день. Також і Сам добрий Подвигоположник