Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

дні й наругу чинить великим богам, найменовуючи діяння їхні байками та блудослів'ям, і так маєте виказати вашу отецьку премудрість — нехай вона прославиться між людей, а від мене приймете дари і воздаяння вашій праці".

Зібралися-бо найвиборніші мудреці, числом п'ятдесят, гострі на розум і багатосильні у мовленні. До них — бо рече цар таке: "Приготуйтеся старанно і без лінощів до мужнього подвигу супроти однієї дівиці, щоб змогли здолати її у словесному змаганні про богів; і не легковажте, що з жінкою маєте бесідувати, але готуйтеся, ніби мали б постати супроти мужнього та премудрого старця, — отак покладіть усе старання ваше і викажіть мудрість вашу, оскільки, як я вивідно збагнув її, перевищує в мудрості самого дивного Платона. Отож молю вас, щоб ви ніби супроти нього самого поставали, — отаке старання викажіть. І коли переможете її, то дам вам великі дари, коли ж переможені будете, наповнитеся невимовного сорому і замість дарів гірку смерть візьмете".

Коли це мовив цар, відповів один із найславніших та наймудріших філософів, кажучи: "Не бійся, царю, хоча й гострого розуму та жінка, одначе, як жінка, не може бути у премудрості досконала і в риторстві вправна. Повели лишень перед нами стати і побачиш, що, як тільки побачить таких і стількох філософів та риторів, відразу ж посоромиться". Цар же, вислухавши хвалька-філософа, наповнився весь солодощами та веселощами, сподіваючись, що сміливий та поганий язик переможе переповнену покірливості й Божественної премудрості дівицю. Тож повелів відтак привести святу перед себе — було зібрано на арену велику кількість людей, які хотіли бачити й чути змагання оте. Але перш ніж дійшли послані до святої, навідався із небес архангел Михаїл та й каже їй: "Не бійся, дівчино Господня, зараз-бо Господь твій дасть тобі премудрість до твоєї премудрості, щоб перемогла у словесному змаганні п'ятдесятьох мудреців, і не тільки вони, але й багато хто вірити мають через тебе, і всі мучительні вінці приймуть". Це сказавши, відійшов архангел. Зайшли ж послані, взяли її і привели перед царя і перед філософів, щоб бачили всі, і тоді доблесний отой філософ, котрий хвалився, сказав гордо до святої Катерини: "Чи ти це є, котра безсоромно і бездумно докоряє богам нашим?" Свята ж покірливо йому відповіла: "Це я, одначе не безсоромно і не бездумно, як ти сказав, але кажу те помірковано та любоістинно, що боги ваші є ніщо". Мовить мудрець: "Оскільки великі віршотворці найменовують їх високими богами, як ти зворушуєш язика свого з таким дерзновенням на них; од них-бо ти прийняла премудрість і приєдналася ти до солодощів їхніх дарів". Вона ж відповіла: "Я не від ваших богів, але від мого єдиного істинного Бога премудрість маю безкоштовно, бо Він сам Премудрість та Життя. І коли хто Його боїться та й береже Його божественні повеління, той воістину є філософом; діла ж богів ваших і повідання достойні сміху й докору та й наповнені зваби. Одначе скажи мені: хто із великих віршотворців твоїх і як богами їх найменував?" Мудрець каже: "Перший наймудріший Омир, молячись до Дія, каже: "Зевсе славніший, превеликий боже та інші безсмертні боги". Також і преславний Орфей, дякуючи Аполлонові, каже таке: "О сину Латонів, що здалеку стріляєш! Сильний Фебе, що все доглядаєш і царюєш над смертними й безсмертними, сонце, узяте в золоті крила". Такі найперші і найславніші віршотворці пошановували богів і безсмертними їх явно називали. Не зваблюйся-бо ти і не поклоняйся Розіп'ятому, як Богові, Його ж бо ніхто із давніх мудреців Богом не називав і ніхто не знав Його як Бога". Відповіла свята Катерина: "Той же Омир ваш в іншому місці говорить про найбільшого твого бога Дія, що є він неправдивий звабник та лукавий і що хотіли зв'язати його інші боги: Їра, Посейдон та Атена, коли б не втік і не сховався. Подібно й іншого багато на зневагу богів ваших книги ваші з'являють. А що сказав ти, що Розіп'ятого жоден давній учитель не ісповідував за Бога, то хоча б і не належало щодо Нього спитувати, що є Він Бог істинний, Творець небес та землі, та моря, сонця й місяця і всього людського роду, одначе задля правдешнього увірення покажу від ваших книг свідчення. Почуй, що про нього премудра Сивилла ваша говорить, свідчачи про його Божественне воплочення та спасительне розіп'яття: "Згодом один прийде на багаточасну цю землю, і без гріха буде плоть та й звільнить тління безтрудними Божества межами, незцілимих страстей зруйнує тління, і до нього заздрість буде від невірних людей, і на висоті повішений буде, ніби смерті достойний". Почуй і правдивого свого Аполлона, як невільно він сповідав істинного Бога Ісуса Христа, принуджений бувши від Його сили: "Один мене, каже, — примушує Небесний, котрий є Світлом Трисвітлим, Богом є, котрий постраждав, але не саме Божество постраждало, бо надвоє є: і смертний плоттю, і чужий для тління — Той є Богом, Муж, котрий усе терпить од смертних: хреста, докуку, поховання". Це каже Аполлон про істинного Бога, Який є безначальний, як і Той, що народив Його, і так само завждисущий, начало й корінь, джерело створених усіх благ; створив світ із небуття, щоб бути міг, і утримує його; єдиносутній є Отцю, став людиною заради нас і ходив по землі, наказуючи, навчаючи і добродіючи людям; також смерть прийняв за нас невдячних, щоб звільнити від першого засуду і щоб прийняли колишню насолоду й блаженство, і так розчинив для нас знову райські ворота, що злом ми зачинили, і воскрес за три дні, зійшов на небеса, звідкіля і сходив, і послав Духа Святого учням Своїм; вони ж пішли у цілий світ проповідувати Його Божество, в яке належить і тобі вірувати, філософе, щоб пізнав істинного Бога; і будеш рабом Його, Котрий є милостивий і благоутробний і закликає тих, що зогрішили: "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою". Повір, отож, відтак своїм учителям та богам — Платону, кажу, Орфею ж і Аполлону, — котрі чисто і ясно, хоча й не бажали, сповідували Христа Бога". Це й багато іншого говорила премудра Катерина, здивувала філософа, і став безголосий, не можучи нічого аж зовсім говорити насупроти. Цар же, побачивши його так переможеного і здивованого, повелів іншим бесідувати зі святою дівою. Вони ж відрікалися, говорячи: "Не можемо стати супроти істини. Коли ж бо начальник наш замовк переможений, то ми що маємо казати?" Тоді цар роз'ярився, повелів розпалити великий вогонь посеред міста,