Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

«Я не хочу з вами розводити балачки, - мовила Мілана впевнено, - але ви маєте пропустити мене та моїх друзів. Ми йдемо звідси».

«Куди ви зібрались? – хмикнула рись, - будете кротами? – вона махнула мордою в сторону печери, що вже не рухалась, розкрившись повністю, - до того ж, я не відпускала тебе, дівчинко».

«Я не збираюсь питати в тебе, - впевнено відповіла Мілана, - просто не заважайте».

«Добре, добре, - засміялась рись, - ми відійдемо, будемо там стояти в стороні, не заважати, - вона глянула на переляканого оленя, що стояв наче статуя, - а ти чого мовчиш?»

Олень глянув на рись, але не проронив ні слова. В той час Мілана зробила крок вперед, опустивши руку. Від несподіванки, рись відскочила. Вона не показувала, що злякалась, але все ж таки не хотіла ризикувати.

«Що ти збираєшся робити?» – сказала швидко Аринка.

«Повернемось додому, - відповіла спокійно Мілана, - забравши всіх дітей».

«Цього не буде! – зашипіла рись та знову приготувалась до нападу, - Я не дозволяю».

В цей момент, дівчина нахилилась та заглянула в очі рисі. Небо одразу розірвала блискавка, освітивши все навколо. Лісова кішка секунду не рухалась, але потім, як тільки кольори світу повернулись, підняла лапу та кинулась на Мілану. Витягнувши кігті, вдарила дитину в груди. Мілана ойкнувши, схопилась за місце удару та відлетіла назад. Вона впала на землю, але майже одразу піднялась. Глянувши на руки, побачила кров. Вона почала кашляти, обличчя її скривило гримаса болю. Убравши руки, вона побачила глибоку рану, з якої текла та сама кров.

Рись засміялась, готуючись до нового удару. «Я знищу тебе, вискочка!» - сказала істота та кинулась вперед. Цього разу Мілана засміялась, да так голосно, що навіть схопилась за живіт. По дитині не було видно, що їй боляче, що її взагалі хтось вдарив.

«Ти досі не зрозуміла? - спитала дівчина, звертаючись до рисі, що невпевнено зупинилась поряд, - тобі мене не здолати!».

Мілана засміялась ще голосніше, від чого очі істоти округлились. Несподівано вона підскочила та підняла лапу, якою била. З її кінцівки посипались іскри, аж раптом вона запалала вогнем. Рись загарчала, перелякано та розлючено. Вона почала гасити лапу об землю, але полум’я піднімалось далі, вище. За секунду, істота істерично зашипіла, від спалаху. Вогонь окутав її повністю. Вона впала на землю та почала кататись. Результату це не дало, але голки, яким була всіяна та сама земля – теж почали горіти.

«Не заважай мені, - мовила Мілана, припинивши сміятись, - просто відійди в сторону». Вона підняла руку та клацнула пальцями. Вогонь миттєво зник. Рись перестала борсатись на землі, підскочила на лапи, розлючено дивлячись на Мілану. Олень зробив ще декілька кроків назад, не розуміючи, що взагалі відбувається.

​«Згода?» - Мілана всміхнулась своїм колишнім кривдникам та не почула жодної відповіді.

​«Ти справді бачила татка?» – Костя знайшов сили на питання, але підійти не наважувався.

​«Так, дійсно бачила, - сумно відповіла Мілана, подивившись в очі оленя. Так само, як з риссю, вона швидко втягнула оленя в свою ілюзію. Вона кинула образ істоти, що було схоже на дерево. Але майже одразу все обірвала, піднявши руку вперед. Костя стрепенувся, відкривши рота. Він не міг повірити, що тільки що бачив рідного батька. Татко не з’являвся сотні років, та олень тільки но бачив його перед собою.

​Істоти були повністю спантеличені та більше заважати Мілані не намагались. Вони були дійсно перелякані такою силою, поведінкою, навичками. Це явно не звичайна дівчинка. Але хто вона? Костя та Аринка мовчки зробили декілька кроків назад, показуючи, що не збираються заважати. Але після таких фокусів зі сторони Мілани, вони почали побоюватись її. Зроби зараз щось несподіване, що вона може надати у відповідь?

​Мілана закрила очі та вигнала темряву, час повернутись додому.