Ю. Несбе - Поліція

Асаєв вимовив хрипким шепотом у ті секунди, що Хаген провів з ним того дня в лікарні: "Що ти запропонуєш мені, якщо я дам тобі свідчення проти Ізабель Скоєн?" І ще: "Я не знаю, з ким саме, але знаю, що вона співпрацювала навіть з кимось із високих поліцейських чинів".

Мертве відлуння мертвої людини. Бездоказові твердження, які принесли б більше шкоди, аніж користі, якби поліція почала переслідувати Ізабель Скоєн, особливо тепер, коли вона й так вийшла з гри.

І Хаген залишив інформацію при собі.

Він збирався й надалі тримати її при собі.

Як Антон Міттет тримав при собі інформацію про той чортів кийок.

Рішення було прийняте, але він, як і раніше, не міг спати ночами.

"Я не знаю, з ким саме, але знаю, що вона співпрацювала навіть із кимось з високих поліцейських чинів".

Гуннар Хаген знову розплющив очі.

Він повільно оглянув присутніх.

Трульс Бернтсен сидів, опустивши скло своєї "сузукі-вітари", щоб чути органну музику з церкви. З безхмарного неба сяяло сонце. Спекотно й бридко. Йому ніколи не подобалося в Уппсалі. Одна шпана. Бійки. Звичайно, не стільки, як на Гаусманнс-гате. На щастя, його уявлення були гірші за дійсність. У лікарні Мікаель сказав йому, що оскільки його обличчя завжди було відразливе, то неважливо, що воно тепер понівечене. А ще хихикнув: чи може струс мозку мати серйозні наслідки для людини, якій бракує мізків?

Звичайно, він хотів пожартувати, і Трульс спробував розсміятися своїм хрюкотливим смішком, аби показати, що поцінував жарт, але розтрощена щелепа і зламаний ніс надто сильно боліли.

Він досі приймав сильне знеболювальне, голова була всуціль заклеєна пластирами, і йому, зрозуміло, ще не дозволяли водити машину, але що йому залишалося? Не міг же він просто нидіти удома і чекати, коли пройдуть запаморочення і загояться рани? Навіть Меган Фокс набридла йому, а крім того, лікар узагалі не дозволив йому дивитися телевізор. Отож він з тим же успіхом міг сидіти й тут. У машині біля церкви, щоб… щоб що? Щоб пошанувати людину, яку він ніколи не поважав? Зробити пустопорожній жест для отого чортового ідіота, який, не думаючи про себе, рятував життя йому, кого завжди хотів бачити мертвим. Мертвим, кат його забирай, мертвим! Якби ж то Трульс Бернтсен знав! Але він знав лише, що повернеться на роботу, як тільки одужає. І тоді це місто знову коритиметься йому…

Ракель глибоко дихала. Її пальці, що стискали букет квітів, покрилися холодним потом. Вона дивилася на двері і думала про людей, що зібралися за ними. Друзі, родичі, знайомі. Священик. Не те щоб їх було багато, але вони чекали. Не могли почати без неї.

— Обіцяєш не плакати? — запитав Олег.

— Ні, — сказала вона, швидко усміхнулася і погладила його по щоці.

Він став такий високий. Такий гарний. Він вивищувався над нею. Їй довелося купити йому темний костюм, і тільки коли в магазині почали знімати з Олега мірки, вона зрозуміла, що її власний син скоро дотягнеться до ста дев’яноста трьох сантиметрів Харрі. Вона зітхнула.

— Нам туди, — показала вона, просовуючи руку під лікоть Олега.

Олег відчинив двері, церковний служитель, що стояв з іншого боку дверей, кивнув йому, і вони пішли по центральному проходу. І коли Ракель дивилася на обличчя, що обернулися в її бік, вона відчула, що уся нервозність спадає. Це була не її ідея, вона була проти, але Олегу врешті-решт вдалося її умовити. Він вважав, що буде правильно, коли усе завершиться саме так. Він сказав саме так: завершиться. Але хіба усе це не було передусім початком? Початком нового розділу в їхньому житті? Принаймні їй здавалося саме так. І їй, як і раніше, здавалося правильним знаходитися тут і зараз.

Ракель відчула, як по її обличчю розпливається усмішка. Вона усміхалася усім присутнім. І на якусь мить їй подумалося, що коли вони або вона сама трохи переборщить, то все може піти прахом, порветься щось, як матерія від натягнення. І думка про це змусила її здригнутися, відгукнулася давким відчуттям у грудях. Бракувало лише засміятися нервозно. Вона наказала самій собі: "Не зараз". Мабуть, Олег, який досі думав тільки про те, щоб крокувати в такт звукам органу, відчув той її дрож. Вона крадькома подивилася на нього й упіймала його здивований застережний погляд. Але він швидко відвів очі, бо помітив, що його мати зірветься. Тут і зараз. І це здалося йому таким непідходящим, що він сам трохи не почав сміятися.

Щоб переключитись на інше, на те, що чекало на них, на серйозність моменту, вона зупинила погляд на тому, хто чекав її біля вівтаря. Харрі. У чорному.

Він стояв, обернувшись до них, з ідіотською посмішкою, застиглою на такому дорогому і такому покремсаному обличчі. Прямий і гордий, як павич. Коли вони з Олегом спиною до спини стояли в магазині Гуннара Бйє, продавець, що знімав з них мірки, сказав, що різниця між ними в рості лише три сантиметри. На користь Харрі. І двоє дорослих хлопчаків зі сміхом ударили по руках, неначе між ними закінчилося змагання, результат якого обох влаштовував.

Але в цю хвилину Харрі виглядав дуже дорослим. Промені червневого сонця, що проникали в церкву через кольоровий вітраж, оповивали його якимось небесним сяйвом, і він здавався вищим, ніж будь-коли. Але при цьому — розслабленим, як буває при ній завжди. Ракель спочатку ніяк не могла утямити, як йому вдається бути таким розслабленим після усіх перипетій. Але поступово він усіх заразив цим умиротворенням, своєю непорушною вірою в те, що все залагодилося.

Перші тижні після жахіть з Арнольдом Фолкестадом вона не могла спати, хоча Харрі лежав, щільно притулившись до неї, і шепотів на вухо: "Все, люба, все закінчилося… І все налагодиться. Небезпека минула". Він повторював це знов і знов вечір за вечором, як гіпнотичну мантру. Та марно, цього було недостатньо. Але поступово вона перейнялась його вірою. А ще через декілька тижнів була вже цілком упевнена, що все справді налагодилося. І вона уперше стала засинати глибоким сном без сновидінь… Принаймні вона їх не пам’ятала, аж поки не будилася через те, що Харрі уранці вислизав з ліжка, перебуваючи в повній упевненості, що вона цього не відчуває. І вона зазвичай робила вигляд, що не помічає, знаючи, яким гордим і вдоволеним буде він, коли думатиме, що вона прокинулася тільки після того, як він підійшов до ліжка зі сніданком на підносі й кашлянув.

Олег здався й більше не намагався крокувати в такт Мендельсону