Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

— Ліє, які гарантії він дав тобі, що не вб'є нас? Що не обдурить тебе?

— Ніяких, і я не могла будь-що вимагати, на жаль. Які могли бути взагалі гарантії, одна тільки моя віра, що він завжди каже правду і виконає свою обіцянку.

— Якийсь жах просто, — важко зітхнув Дамір, стомлено потираючи вільною рукою обличчя. — Що було на документі з відео?

— Інформація про Ліку. Я намагалася таким чином сказати тобі, що вона твоя дочка. Самою вибратися нікуди не могла. Ми жили у двокімнатній квартирі, і коли Артем їхав у справах, залишав двох охоронців зі мною, щоб я не втекла. А я так їх боялася, — знову схлипнула я, носом втикаючись в його груди, — завжди боялася, щоб він не наказав їм мене зґвалтувати. Це було так страшно.

Я розплакалася, згадуючи всі жахливі моменти за останні півроку, а Дамір взявся мене розгойдувати, заспокоюючи, і обіймати, як щось найдорожче в житті. Його турбота і ніжність тільки додавали сліз, бо я так давно всього цього не відчувала.

— Вони ж цього не зробили? — захриплим голосом запитав він, цілуючи мене в маківку.

— Ні, — різко похитала головою, і підняла на нього погляд, — я так вчасно встигла записати відео, може і не варто було цього робити, але я сподівалася, що одного разу ти врятуєш мене. Я дурепа, знаю.

— Ти не дурепа! Ти не дурепа, мала.

— Він потім забрав у мене телефон, в квартирі навіть не було інтернету. Він все зробив, щоб я не змогла з тобою зв'язатися.

— І того вечора?

— Того вечора ти був щасливий поруч з блондинкою, і у мене вийшло передати флешку тільки Миколі.

— Я був такий на тебе злий, що навіть не захотів дивитися що там. Але тепер розумію, що варто було зробити це відразу, переступивши через гордість.

— Ти мав право злитися на мене.

— Не мав я права на це, не мав!

— Ти нічого не знав, і міг її взагалі викинути.

— Тоді був би останнім дурнем.

— Мені було важливо тільки одне: щоб з вами — з тобою і Лікою все було добре.

— Маленьке відчайдушне дівчисько, що ж ти наробила?

— А як би ти вчинив на моєму місці? Ти б дозволив, щоб мене вбили?

— Ні, не дозволив би.

— От бачиш.

— За що він тебе так побив? За що... ножем?

— Він почав до мене приставати, а я сказала, що після пологів мені не можна як мінімум місяць займатися сексом. Але його це не зупинило, я намагалася вирватися, та за великим рахунком не це було причиною відмови. Просто він мені огидний. Але вочевидь я його сильно розлютила, і він почав мене бити, а потім схопив кухонний ніж і встромив його в мене. Пам'ятаю тільки різкий біль і темряву. Все.

— А коли він зрозумів, що ти вмираєш, відвіз тебе в посадку.

— Що? — ошелешено перепитала я, не вірячи в почуте.

— Міша змінив пост і стежив за вами. Він мені й повідомив де ви, — Дамір пальцями стиснув перенісся, а другою рукою заліз мені в волосся, масажуючи шкіру голови.

— Він виявився ще гіршим, ніж я думала.

— Тепер ви обидві в безпеці, а Шираєв не зможе вам нашкодити.

— Головне — Лапочка, а я неважливо.

— Ні, Ліє, ви обидві важливі, ви обидві!

— Я вже й не думала, що колись зможу вибратися з лап цього звіра.

— Рано чи пізно, він би облажався, і слава Богу, що це сталося зараз.

— Даміре, а Сергій Костянтинович, він ваш родич?

— Якийсь далекий, це Кирило краще знає. А що?

— Просто згадала, дівчата давно говорили.

— Якби ти знала, як я за тобою сумував. Щодня, щохвилини.

— А як же та блондинка?

— Яка? А! З вечора?

— Так, мені здавалося ви такі щасливі з нею, — Дамір влаштував нас зручніше, і я, забувши про страх, вляглася йому на груди.

— Не було ніякої блондинки. Спеціально її покликав, тебе позлити, — відповів він, і я різко підвелася на ліктях, дивлячись йому в очі.

— Ти знаєш, що знущався наді мною?

— Пробач, мила, ти теж знущалася, я не знав всієї правди.

— Пробач, — тихо промовила я, розуміючи, що не маю права пред'являти претензії.

— Ти знала, чим я Шираєву не догодив? Чому він так хотів мені насолити?

— Здається мені, що у нього було багато причин. Перша, про яку я дізналася, це готель, подарований тобою мені.

— Але ти ж відмовилася від нього.