Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

у Малій Азії. На прохання імператора Діоклетіана, херсонеські війська захопили Пантикапей, що дало змогу римлянам укласти з варварами вигідну мирну угоду. У зв'язку з цим слід звернути увагу на напис 306 р. з Пантикапею, який було поставлено Аврелієм Валерієм Согом, начальником Феодосії [КБН, 64]. У цьому написі Боспор зветься не царством, а провінцією, а сам Аврелій Валерій Сог стверджує, що «він відомий Августам» і удостоївся шани з боку Діоклетіана, а також Максиміна. Як видно, йдеться про Боспор після херсонесько-боспорської війни і укладення миру з Діоклетіаном. Причому цікаво, що ще в одному написі 307 р. [КБН, 1051] Пантикапей і Фанагорія названі так, як їх іменували у І ст. за часів правління Августа — Кесарія і Агріппея.

Стосовно 322 р. Зосим повідомляє, що варвари на чолі з царем Равсимодом вдерлися у Паннонію, але після зіткнення з римськими і херсонеськими військами десь на березі Істру їх було розбито [Zosim, II, 21]. Показово, що ім’я Равсимод співзвучне імені боспорського царя Радамсада чи Радамсадія, який правив на Боспорі між 309 і 322 р. і якого на престолі змінив Рескупорид V (318/319— 336/337 рр.)[1182]. Це уможливлює припущення, що 322 р. на Дунаї римляни зустрілися з якимись північнопричорноморськими варварами, очолюваними колишнім боспорським царем. Після подій на Дунаї, згідно з Константином Багрянородним, протягом кількох років Херсонес вів ще дві війни з Боспором, унаслідок чого територія Боспору значно скоротилася. Таким чином, у першій половині IV ст. Боспор був дуже послаблений, що, вірогідно, дало змогу римській адміністрації провадити щодо його правителів більш активну і цілеспрямовану політику.

У період готських війн сталися певні зміни у складі правлячої династії. З середини III ст. серед царських імен з’являються Інінфімей, Фарсанс, Тейран, Хедосбій, Фофорс, Радамсадій, походження яких не зовсім ясне. Якщо брати до уваги слова Зосима про те, що до влади на Боспорі прийшли «недостойні й ганебні люди» [Zosim, I, 31], то у цих царях слід вбачати узурпаторів, які скинули з престолу представників правлячої династії Тіберіїв Юліїв і захопили владу за часів готських війн. Однак через певний час династія Тіберіїв Юліїв знову зайняла боспорський престол і, як і раніше, продовжувала у своїй зовнішній політиці орієнтуватися на Східну Римську імперію[1183].

До останнього часу вважалося, що гунською навалою наприкінці IV ст. завершується історія античного Боспору[1184]. Однак результати розкопок, проведених протягом останнього десятиліття, дають можливість спростувати це твердження[1185].

Розгромивши аланський союз племен і державу Германаріха близько 375 р., гуни пішли далі на захід. При цьому міста Боспору залишилися незайманими. Цілком можливо, що гуни обмежилися воєнно-політичним підкоренням боспорських міст, які не могли становити для них серйозної загрози. Основна маса гунів з'явилася на Боспорі не раніше середини V ст., коли після битви на Каталаунських полях 451 р. і смерті Аттіли 454 р. гунська держава у Подунав’ї розпалася і гуни були змушені повернутися у Північне Причорномор’я. Однак і в цей час вони не руйнували боспорські міста, а лише влилися у склад їх населення, про що яскраво свідчать поховання з речами «поліхромного стилю».

За часів правління імператора Юстина (518—527 рр.) Боспор звільнився від гунського протекторату і зміцнив свої зв’язки зі Східною Римською імперією. Далі гунський царевич Горд чи Грод, який прийняв християнство у Константинополі, був посланий імператором Юстиніаном у свою країну, що знаходилася десь поблизу Меотиди, із завданням охороняти Боспор. А у саме місто Боспор (колишній Пантикапей) було введено візантійський гарнізон. Однак унаслідок змови гунських жерців Горда було вбито. Після цього гуни захопили Боспор і знищили візантійських солдатів. Усі ці події відбувалися у другій чверті VI ст., а точніше 527/528 чи 534 р.[1186] В цей час руйнується більша частина міст і поселень[1187]. Міста азіатської частини Боспору також, мабуть, були зруйновані сусідніми варварами і ця подія хронологічно передувала підкоренню Боспору владі імператора Юстиніана, що сталося після 534 р.

Імператор Юстиніан надіслав на Боспор війська, які вигнали гунів і відновили владу імперії у цьому районі. Юстиніан відбудував оборонні споруди Боспору. З діяльністю цього імператора пов'язано також будівництво базиліки у Тіритаці, а також якихось громадських споруд у Пантикапеї і Гермонассі[1188]. З цього часу і до тюркського розгрому Боспор перебував у складі Східної Римської імперії. Саме у цей час на Таманському півострові будується фортеця біля с. Ілліч, залога якої мала статус федератів імперії.

Не призвела до остаточної загибелі Боспору і тюркська навала 576 р. Події, що мали місце після неї, свідчать, що після розпаду тюркського каганату Візантія знов поширила свій вплив на Боспор. Причому, судячи з напису 590 р., він був підпорядкований імперії через Євпатерія, дуку Херсона[1189]. Тільки після утворення в середині VII ст. Великої Болгарії і появи у Північному Причорномор'ї наприкінці VII — на початку VIII ст. хозар закінчується пізньоантична або ранньосередньовічна історія Боспору і починається період класичного середньовіччя[1190].

Після бурхливого періоду, пов'язаного з готськими війнами, в економіці Боспору відбулися певні зміни. Наявність на території Пантикапею рибозасолювальних цистерн, виноробень і значної кількості зернових ям вказує на певну натуралізацію господарства і рустифікацію міста[1191], що було пов'язано передусім з несталою воєнно-політичною обстановкою навколо Боспору. Однак масштаби цього процесу навряд чи були значними, бо, незважаючи на скорочення у III ст. обсягу торгівлі з південнопонтійськими центрами, економічні зв'язки з ними підтримувалися й у IV ст.[1192]. Після подій другої половини III ст. Боспор відновив карбування своєї монети, яке остаточно припинилося лише за правління Рескупорида V (318/ 319—336/337 рр.)[1193]. Однак це не означало якихось катастрофічних подій в історії Боспору. Мабуть, з цього часу засобом платежу тут були не тільки місцеві монети більш раннього часу, а й римська мідь, серед якої найчисленнішими були монети періоду правління імператорів Ліцинія і Константина[1194]. Незважаючи на певні труднощі, які переживала держава, її економіка функціонувала досить стабільно. Саме це дало змогу її правителям здійснювати будівництво оборонних споруд на Таманському півострові, а також відрядити 362 р. послів до імператора Юліана з обіцянкою за допомогу сплачувати імперії щорічно данину[1195] [Aram. Marc., XXII, 7, 10]. Вірогідно, певну допомогу Боспору було надано, про що свідчить напис Тіберія Юлія Діуптуна «друга цезаря і друга римлян»[1196] [КБН, 67].

Після подій середини — другої половини III ст. частина населення, яке входило у поліетнічний готський союз племен, осіла у боспорських містах. З другої половини