Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

африканських пар із дворічками тут були тисячі. Попри те, Абдул придивлявся до суворих пошрамованих облич. Поки що не помітив нікого підозрілого.

Ночували в машині або на підлозі в хатах. Удавали із себе родину. Усім розповідали історію, ніби в Триполі помер брат Кії, в якого там немає жодних родичів, і вони їдуть владнати його справи, продати будинок і машину, а тоді завезти гроші Кіїній матері в Нджамену. Їм співчували й не ставили зайвих запитань. Неабияк допомагав Наджі: ніхто навіть не думав підозрювати пару з дитям.

Клімат у Ґадамесі був страшенно посушливий, дощу випадало всього кілька сантиметрів на рік. Більшість тамтешнього люду не знала арабської, послуговуючись власною берберською мовою. Проте місто мало готелі, які Абдул та Кія побачили вперше після того, як виїхали із Чаду. Прогулявшись чарівним старим центром, вони зайшли в сучасний новий район, де винайняли собі кімнату з великим ліжком і колискою для Наджі. Абдул розрахувався готівкою та показав свій чадський паспорт, який у нього спокійно прийняли, тож їм неабияк пощастило, адже Кія не мала із собою жодних документів.

Абдул щиро зрадів душу в номері — хай найпростішому, лише з холодною водою, — та після всього, що вони пройшли, це була неабияка розкіш. Довго стояв під струменем. Коли ж нарешті вийшов у пошуках рушника, Кія побачила його голого і, налякано зойкнувши, відвернулася. Він тільки засміявся й ніжно запитав:

— Що таке?

Вона повернулась до нього, все ще затуляючи очі, але врешті засміялася, і він розслабився.

Повечеряли в кафе біля готелю. Там був телевізор — перший, який Абдул побачив за багато тижнів. Показували матч італійського чемпіонату з футболу.

Уклавши Наджі, вони покохалися, щойно малий заснув. Зранку, перед тим, як хлоп’я прокинулося, — ще раз. Абдул мав із собою презервативи, але такими темпами вони скоро закінчаться, а в цій частині світу це була рідкість.

Він був закоханий у Кію і не мав у цьому анінайменшого сумніву. Її краса, сміливість і жвавий розум полонили його серце. Також був переконаний у взаємності її почуттів. Утім, емоціям не довіряв. Цю ніжність могли викликати спільні випробування. Адже сім довгих тижнів, удень та вночі вони допомагали одне одному в скруті й небезпеці. Він не міг забути, як Кія підпалила бензин на стоянці, без найменшого страху за себе, чим врятувала Абдула від Мохаммеда. Й ані разу не пошкодувала про це. Він захоплювався її мужністю. Та чи досить цього? Чи переживе їхнє кохання повернення в цивілізацію?

До того ж між ними пролягала широка, як Великий каньйон, культурна прірва. Вона народилася на берегах озера Чад, і ще донедавна не бувала ніде далі Нджамени. Усе, що знала, — консервативні звичаї того краю. Він же пожив у Бейруті, Ньюарку та передмісті Вашингтона. У школі та коледжі пізнав поблажливу мораль нової батьківщини. І хоч вони й спали разом, Кію досі дивувало, коли він робив щось напрочуд звичайне, наприклад, ходив голий по кімнаті.

Та й він ввів її в оману. Вона вважала його торгівцем сигаретами з Лівану, хоча зараз уже знала, що це неправда. Рано чи пізно доведеться зізнатися, що він американський громадянин, агент ЦРУ. Що скаже Кія тоді?

Вони лежали в простій кімнаті, дивлячись одне на одного. Наджі спав у колисці, віконниці були зачинені, щоб не пускати спеки, й Абдул милувався вигином її носа, карими очима й ніжним відтінком шкіри. Пестячи її, він знічев’я торкнувся волосся на лобку, від чого вона здригнулася й сказала:

— Що ти робиш?

— Нічого. Просто торкаюся тебе.

— Але це — прояв неповаги.

— Чому? Я ж захоплююся тобою.

— Таке роблять хіба що з повією.

— Правда? Ніколи не був у повії.

Ось іще одна відмінність. Кія любила секс — це було ясно ще від того першого разу, коли вона взяла ініціативу на себе, — проте її виховували в традиціях скромності, які разюче контрастували з тими, що панували в американських містах. Чи звикне вона? А він?

Наджі заворушився в колисці, й вони зрозуміли, що час уставати. Викупавши й вдягнувши малого, спустилися поснідати в кафе й аж тоді дізналися новини.

Абдул збирався сісти, коли раптом побачив репортаж про запуск ракет. Спершу подумав, що то випробування, але кілька десятків для звичайного випробування — забагато. Далі показали ракурс із землі: за ракетами тягнулися білі сліди. «Крилаті, — зрозумів Абдул, — бо балістичні летять занадто високо й швидко для такого знімання».

Кія запитала:

— Чому ти не сідаєш?

Але він і далі стояв, із жахом втупившись в екран телевізора.

Коментарі до відео були незнайомою йому мовою, що звучала, однак, як східноазійська. Пішов переклад арабською, і Абдул дізнався, що пуск виконала південнокорейська армія, яка, власне, і зняла ці кадри. Це була відповідь на атаку військово-морської бази з боку Північної Кореї. Кія спитала:

— Що ти будеш?

— Тихо.

Далі показали військову базу із характерними прямими дорогами, що сполучали невисокі будівлі. Усі таблички були підписані ієрогліфами, а в арабському перекладі сказали, що це північнокорейська база Сінорі. Навколо пускових ракетних установок вирувало гарячкове пожвавлення. Фільмували, либонь, із розвідувального літака або дрона. Раптом зблиснуло кілька вибухів, здійнялися язики полум’я, за якими повалував дим. Ще дужче рвонуло біля камери: то стріляли у відповідь наземні сили. Руйнування були неймовірні. Удар вочевидь мав на меті цілковите знищення цілі.

Абдул злякався. Південна Корея вдарила по Північній крилатими ракетами, певне, у відповідь на інцидент, що стався трохи раніше. Що ж такого могло трапитися, що підштовхнуло б до цієї катастрофи?

Наджі озвався:

— Хочу лебен.

Кія відповіла:

— Тихенько, тато слухає новини.

Краєм вуха Абдул вихопив, що його щойно назвали татом.

Диктор додав важливу подробицю: трохи раніше із Сінорі завдано удару по південнокорейській військово-морській базі на острові Чеджу.

За всіма цими подіями стояла ціла історія помсти, яку він пропустив, поки був без зв’язку в пустелі. Проте цей старанно підготований фільм мав на меті показати всьому світові, що Південна Корея била у відповідь.

Як американці та китайці могли допустити це?

Що, в біса, взагалі відбувається?

І до чого все призведе?

Розділ тридцять третій

Чан Кай попросив Тін виїхати з міста.

Вислизнувши з управління Ґвоаньбу, де кипіла напружена робота, він поїхав до Тін та її матері, Аньні, у спортзал, куди вони ходили завжди, коли дружина була вільна. Аньні робила вправи для ушкодженої ноги, Тін бігала