Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

на доріжці. Коли обоє вийшли з роздягальні, він чекав на них у кафетерії із чаєм та булочками з лотосовою пастою. Не встигли мати з донькою сісти й відпити чаю, як Кай сказав:

— Є розмова.

— О ні! — зойкнула Тін. — У тебе коханка. Ти йдеш від мене.

— Не будь дурненькою, — усміхнувся він. — Я тебе не покину. Але треба, щоб ти поїхала з міста.

— Чому?

— Твоє життя в небезпеці. Я думаю, буде війна, і якщо це таки станеться, Пекін бомбитимуть.

Аньні сказала:

— Про це багато пишуть в інтернеті. Головне — вміти шукати.

Кай зовсім не здивувався. У Китаї багато хто знав, як обійти урядовий брандмауер, щоб читати західні новини.

Тін запитала:

— Усе дуже погано?

Дуже. Обстріл Південною Кореєю бази Сінорі застав зненацька навіть Кая, який завжди знав усе. Президентка Но повинна була б проконсультуватися з американцями, перш ніж переходити до будь-яких дій. Невже атаку схвалили в Білому домі? Чи президентка Но сама вирішила завдати удару? Кай мав би бути в курсі, але не був.

Та його не полишало відчуття, що ніхто не вказував Но Дохі, що робити. Він колись зустрічався з нею, тому легко пригадав струнку жінку із суворим лицем і сивим волоссям металічного відтінку. Вона вижила після замаху на неї, організованого північнокорейським режимом. У нападі загинув один її старший радник, який — це знав Кай та зовсім вузьке внутрішнє коло — був її коханцем. Що лише підкріпило ненависть лідерки до Верховного керівника.

Сінорі зрівняли із землею, і президентка Но тріумфально заявила, що більше з тієї бази ракети не полетять. Говорила вона так, ніби виграла війну, але де там.

Верховний керівник мав обмежені ресурси для помсти, і це певною мірою тільки ускладнювало справу. Одна половина північнокорейської армії перебувала під контролем заколотників, другу значно послабило знищення Сінорі. Ще два-три такі удари, і Верховний керівник буквально залишиться беззахисним перед Південною Кореєю. Він подзвонив президентові Ченеві з вимогою відрядити до нього китайське військо, але Чень порадив тому відвідати мирну конференцію президентки Ґрін. Кан впав у розпач, а це штовхає людей на необдумані вчинки.

Світові лідери сполохалися. Росія та Велика Британія, які зазвичай були по різні боки, на Раді безпеки ООН спільно закликали до припинення вогню. Їхню позицію підтримала Франція.

Хоч і примарний, але шанс на те, що Верховний керівник пристане на пропозицію президентки Ґрін, стримає свої сили та відвідає мирну конференцію, все ж був, однак Кай мав на це песимістичний погляд. Тиранові складно іти на деескалацію. Це виставить його слабким.

Думаючи про повномасштабну війну, Кай найбільше боявся за Тін. Він був відповідальний за мільярд і чотириста мільйонів китайців, та найбільше переймався долею однієї жінки. Сказав:

— Китай та США втратили контроль над розвитком подій.

Тін спитала:

— І куди мені їхати?

— У Сямень. Звідси туди понад тисячу кілометрів. Так ти матимеш бодай шанс вижити. — Подивившись на Аньні, додав: — Ви маєте поїхати разом.

Тін заперечила:

— Це неможливо. Сам знаєш. У мене робота, кар’єра.

Він очікував, що Тін не погодиться.

— Відпросися, — мовив Кай. — Їдь додому, збирай речі. Завтра вранці виїжджай машиною. Зупинися на ніч у якомусь готелі. Сприймай це наче відпустку.

— Я не можу відпроситися. Ти знаєш, як воно в нашій галузі. Шоу-бізнес нещадний. Якщо зникнеш, тобі знайдуть заміну.

— Але ж ти зірка!

— Це не важить так багато, як ти думаєш. Якщо не з’являтимуся на екрані, довго зіркою мені не бути.

— Краще вже так, ніж загинути.

— Добре, — погодилась Тін.

Кай здивувався. Не очікував, що вона здасться так швидко.

Одначе Тін просто грала роль. Промовила:

— Я поїду, але тільки з тобою.

— Ти їдь, а я приєднаюсь до тебе, щойно зможу.

— Ні. Ми вирушаємо разом.

Цього нізащо не буде, і вона сама це розуміла. Кай сказав:

— Не можу.

— Можеш. Звільнися з роботи. Грошей у нас досить, щоб у достатку прожити рік і навіть більше — значно більше, якщо економити. А в Пекін повернемося, коли ти вважатимеш, що тут безпечно.

— Я мушу спробувати запобігти війні. Якщо вдасться, це буде найкращий спосіб захистити свою родину й країну. Це більш ніж робота, це — моє життя. І щоб виконувати цю місію, я повинен бути тут.

— А я повинна залишитися, бо кохаю тебе.

— Але ж небезпека...

— Якщо нам судилося загинути у війні, то разом.

Він поривався сказати щось, але не знайшов слів. Вона мала рацію. Якщо буде війна, вони зустрінуть її разом. Спитав:

— Ще чаю?

* * *

Повернувшись на роботу, Кай побачив на екрані свого комп’ютера лист від боса, міністра державної безпеки Фу Чую, з повідомленням про відставку. Він звільнявся за місяць.

Кай не міг зрозуміти чому. Фу було за шістдесят, проте в такому віці високопосадовці китайського уряду на пенсію не виходили. Пішов запитати у Явень, своєї секретарки.

— Ви бачили лист від міністра?

— Він розіслав його всім, — кивнула помічниця.

Це вкололо Кая, позаяк він як один із двох заступників Фу мав би отримати його першим. Натомість його повідомили разом із секретарками. Кай спитав:

— Цікаво, чому він іде?

— Його секретарка розповіла мені, — відказала Явень. — У нього рак.

— А-а...

Кай подумав про попільничку Фу, зроблену з гільзи від снаряда, та його улюблені сигарети, «Подвійне задоволення».

— Уже давно говорили, що в нього рак простати, але міністр відмовлявся лікуватися й мало кому розповідав. Тепер метастази дісталися легень, і він лягає в лікарню.

Це багато чого пояснювало. Зокрема кампанію з очорнення Тін, а через неї — самого Кая. Іншого претендента на посаду Ву повідомили про його відставку заздалегідь, і він спробував позбутися головного конкурента. Найімовірніше, це справа рук керівника внутрішньої розвідки, віцеміністра Лі Дзянькана.

Кай подумав, що Фу — типовий старий комуніст, який навіть перед смертю плете інтриги. Він хоче, щоб наступник був теж консерватором. Такі люди не зупиняться, поки не впадуть.

Наскільки серйозна загроза нависла особисто над Каєм? Утім, коли Корея була на порозі великої війни, ці питання здавалися дріб’язковими. «Як можу я думати про таке лайно, — міркував Кай, — коли мій батько — віцеголова Комісії з національної безпеки?»

Задзвонив його особистий телефон. Явень вийшла, і він відповів. Це був генерал