Vladyslav Derda - Людина у човні, Vladyslav Derda

Напередодні поєдинку 

Сімдесят, сімдесят один, сімдесят два, сімдесят три, сімдесят чотири, сімдесят п'ять, фух... Видихнув я і підвівся. "Непогано" сказав я собі "стільки підходів, ти молодець Матіасе" інколи варто похвалити себе самому. Вже завтра поєдинок і я повинен добре підготувати до нього сьогодні своє тіло. Зараз знову груша, відпрацюю удари, ну а потім можна її пообідати. Колишні величезний механічний цех пропускав яке на яке сонячне світло крізь вузькі вікна, що було розташовані дуже високо. Я згадав свою роботу, така ж схожа будівля, велика, запорошена в якій немає чим дихати, а сонячне проміння освітлює лише верхню її частину. В ній ти почуваєшся дрібним механізмом, який не здатен на щось велике. Зараз я тут один, займаюсь в мене є ринг, тренажери, усе це зробив для мене Кенні. Але інші люди поки що там, сидять в цих цехах, заводах, фабриках які радше нагадують в'язницю ніж місце роботи. Не можуть вибратись тому, що їх туди загнали, вони залишають там свої амбіції, мрії, вірніше не залишають, вони їх там хоронять, якби ж вони знали, що стіни яку їх тиснуть не є кінцем безмежного світу, сііт не закінчується територією заводу на якому ти працюєш, а шляхи всього світу не обмежуються дорогою з твого дому на роьоиу і назад до дому їх набагато більше. Ці люди можуть більше, якби ж кожен зрозумів, що може не просто робити свій функціонал на роботі, а творити набагато більше. У цю мить хтось увійшов я почув кроки то був Кенні. Він завітав до мене напередодні поєдинку і як завжди розполошив мій спокій.

- Привіт здорованю, бачу справа горить! - посміхнувся він своєю широкою усмішкою.

- Привіт, просто палає! 

- Добре влаштувався, молодець!

- Завдяки тобі. Це саме те, що мені потрібно! - зазначив я.

- От бачиш, як я можу дбати про своїх друзів! - похизувався Кенні, він нізащо не втратить такої нагоди.

Він приніс пакет іх собою пакет.

- Що ти вже там приніс? - поцікавився я.

- Обід. Смачний і не жирний, що важливо. Такий, як ти любиш, я памятаю це ще з нашої спільної роботи. Чи ти вже забув?

- Чи таке забудеш. Що ж дякую Кенні, якраз згадував про роботу!  

- Та облиш ми друзі! - він підійшов ближче. 

- Що ти робитимеш післязавтра? Що буде коли Бебіт зазнає поразки. Що буде з тобою і твоїм життям? Якою дорогою ти підеш?

- Сподіваюся обіняти свою сестру і зникнути з цього паршивого міста! - зітхнув він.

- Назавжди?

- На віки вічні. Я не здивую тебе якщо скажу, що бажаю ти ж і спокою цього зараз усі бажають у наш час принаймні в нашому місті це точно. Я б хотів жити біля ставка і ловити рибу або розводити рибу не знаю чого, завжди мені цього хотілось! - поділився він своєю мрією. 

- Рибалка це добре, тоді навчиш мене цьому якщо не важко!

- Звісно Матіасе. Але спочатку навчуся цього сам. Я мабуть все ж відійду від справ, беззаконня вже дістало я не хотів таким бути, життя зробило за мене вибір, обставини зробили мене тим кого ти знаєш як Кенні! - зараз я бачив перед собою справжнього Кенні.

- Я не засуджую тебе, я розумію тебе! - чесно сказав я бо як ніхто інший розумів його.

- Дякую тобі. А що ти робитимеш ти? Повернешся до своєї сім'ї чи куди ти там, до нового будинку? 

- Повернуся і спробую почати нове життя так як і ти, в нас з тобою є що виправляти! 

- Ох, чи мало, що виправити нам треба, би лишень вистачило того життя! 

- Надіюся що Бог дасть нам ще днів, хороших і щасливих! - обнадійливо відповів я.

- Така надія мені подобається! - знову заблистіла його широка усмішка.

- Кенні я хотів би тобі сказати ще дещо! - почав я.

- Кажи, я слухаю тебе уважно! - Кенні відклав пакет з їжею і поглянув на мене.

- Чи є в нашої дружби майбутнє, після завтра, після всього, що було? Адже кожен отримає своє і ми розійдемося!

Він задумався. А потім підійшов до мене і поклав свою руку на моє плече.

- Я погана людина Матіасе, підступна, люблю обманювати, вмію це робити, занадто хитрий до зла. Я робив багато поганих речей, вчиняв не чесно з людьми серед яких і ти, той кого я називав другом і в той же момент підступно обходив! - Кенні говорив із сердечним жалем.

- Ти вчиняв справді огидно! - погодився я з його словами.

- Каюся, але ти перша людина в якій я побачив силу духу, віру в щось вище, прагнення до справедливості. Так мождиво я був би іншим якби мене виховували не вулиця і бандюки, а мама і тато але минуле не повернути! 

- Ти можеж змінити майбутнє і це напйголовніше. Чому хороші люди стають поганими? Бо здаються у боротьбі проти зла, і переходять на його сторону до того в кого тимчасова тактична перевана, але це їхня найбільша помилка бо остаточна перемога і вічна за добром, за світлом, за любов'ю, за Богом. Варто лише захотіти повернутися туди де тебе ждуть і почати все знову!

- В мене не було друзів, ніколи але зараз є, є ти і я прошу тебе пробачити мені! - я вірив його словам, вони були щирими.

- А тепер варто сказати все це знову, тільки Богу! - я сказав йому це, бо це найважливіше в житті кодного з нас, бути чесним з собою і чесним перед Богом попросивши у нього пробачення за все зроблене нами зло.