Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Магістр одразу відповів. У здивуванні підняв брови. Я в нього прямо запитала після привітання.

— Хочете декого спіймати? Того, хто вам капость залишив?

— Я хочу! — встряла його дружина. — Де ця скотина?!

— Ем, вам не варто. А ось магістр з Анресом Яліном впораються. Він на кровавих ритуалах віджерся.

— Лія, це не коректно!

— Накачався дармовою силою, — поправила я.

— Скажи, де ловити, і підкажи координати волохатого.

— Так, Тейлін знає, а темний тут у Тайнорі, у старому будинку. Але місцевим краще туди навіть не потикатися, інакше труна навіть не знадобиться, так гнити будете.

— Досить витріщатися на мою жінку, — гаркнув зло Алекс колегам.

— Так, вона так одягнена, що складно не дивитися, тим паче є на що.

— З тебе координати будинку, — сказав Лішкорт.

А я вже тупотіла в спальню, щоб переодягнутися пристойніше. Коханий мене в ній наздогнав буркнувши:

— Я їх виставив. Сказав, якщо сунуться ловити темного, самі винні. Пообіцяли йти додому.

— Дякую.

— На чому ми закінчили? — проворкував коханий.

— На тому, що намагалися поїсти. І краще готувати із запасом, гості прийдуть ненажерливі.

— Тоді зараз перекусимо тим що є і замовляємо доставку. Як тобі ідея?

— Гарна. І в нас буде до півгодини, щоб повторити.

У підсумку ми замовили їжу і трохи захопилися в спальні. Коли прийшов кур'єр і Лішкорт з Анресом, ми просто спринтерськи одягалися і мчали вниз.

— Вибачатися за вторгнення не буду, — буркнув Лішкорт і забрав у кур'єра кульки з гарячою їжею.

— Ми трохи захопилися, — сказала зніяковіло.

— Справа молода, — з усмішкою пробасив брат Тейліна.

— У вас вийшло розібратися з темним? — запитала затамувавши подих.

— Здали його колегам Алекса по частинах, — Лішкорт кровожерливо посміхнувся. — Скажи, дорога підопічна, чому моїй дружині не варто було брати участь у цій справі. Я тебе послухав і зв'язав її, замкнувши в спальні. Це дало фору хвилин п'ять. І тепер я повинен розуміти, як виправдовуватися перед дружиною.

— А ви що хіба не знаєте? — запитала і віями хлоп-хлоп. — Ви ж скоро татом будете.

Обличчя магістра Лішкорта варто було закарбувати, такий здивований. Застиг, осмислюючи почуте.

— Ти впевнена? — запитав він проникливим пошепки, прозвучало злегка зловісно.

Прикрила очі, звертаючись до дару. Так, я правильно сказала. От тільки в них останні роки дитина не виходила і цього разу його дружина теж засмутила. Там узагалі все хитко і краще б їй звернутися в лікарню. Розплющивши очі, подивилася магістрові в очі й дала побачити те, що побачила я.

— Так, спокій, тільки спокій, — сказав він ледь чутно. — Потрібно їй якось сказати, тільки щоб вона не нервувала.

— Хочете, я подзвоню? Вона знає про мій дар? Хоча краще, щоб ви сказали...

Не встиг магістр піти, заявилися колеги Алекса. Анрес доїдав своє частування, Лішкорт тільки поколупався. Я не встигла навіть почати.

— Що вам? — запитав улюблений котик, судячи з тону, він не радий гостям.

— Чув, знайшли того темного, що політика обезголовив? — каже один, і відсуваючи Алекса, заходить у будинок. — Пригостиш?

— Замовте собі самі.

— Тобі що, важко колег пригостити обідом?

— З якого дива я маю вас годувати? — запитав коханий — І взагалі я вас у дім не запрошував. Вам краще піти.

— Який ти негостинний, — сказав інший чоловік, а в самого погляд нахабний і вже пройшов на кухню — Привіт, кішечко. Пригостиш колег свого коханця.

— Можу послати, конкретно в дику частину дикого лісу. І не образно.

Лішкорт усміхнувся.

— Ви слів не розумієте? — гаркнув Алекс.

— Що ти вихиляєшся, блохастий. Ти тут новенький, маєш старших поважати.

А я прикрила очі, приховавши, що було видіння. Потім підійшла і виштовхнула в портал спочатку одного, потім і другого.

— Боюся запитати куди? — запитав Анрес.

— Околиця дикого лісу. Там найбезпечніше місце. Але вони миттю академію згадають і основи боротьби з нечистю.

— Це було обов'язково? — нервово гаркнув Алекс.

— Так. Ти за ними наглядай і Гору скажи, щоб той підслуховував їх. Вони нечисті.

— Детальніше!

Похитала головою.

— Не скажу, самі розберетеся. Там таке кубло... Шефу можеш довіряти.

— Це радує.

— Але є ті, хто будуть йому про вас гидоти говорити.

— Мені вже цікаво, — сказав Лішкорт.

— Алекс нам потім розповість, за місяць чи два. А вам, дорогий магістре, час додому, дружину заспокоювати і купіть їй чогось смачненького з солоної рибки. Дуже порадує.

— Спасибі, котику, — Лішкорт подивився суворо на Алекса, — гроші за частування переведу, а це з собою заберу.

— Я теж переведу. Годувати ви нас були не зобов'язані, — пробасив ведмідь. — А за наводку окрема подяка, добре розім'ялися.

— Ой, зовсім забула! Магістре, я вам кристал із записом передавала?

— Смуга перешкод з оновленими пастками? — кивнула — Ні.

— Мені, якщо можна, теж одну копію, з вами піду, — сказав задумливо Анрес, — Тільки в мене із собою немає кристала для запису. Можу потім через брата чистий повернути.

Кивнула. І збігала на другий поверх за кристалами із записом. Віддала той, що заготовила для магістра й Алекса. Своєму котику ще запишу зі свого.

— Як мені це все пройти, я знаю, як вам, поки не зрозуміла.

— Не переживай, розберемося, — усміхнувся ведмідь.

— Тільки тут записані всі варіанти пасток, а ось послідовність і кількість може бути будь-якою.

— Тейлін пробував пройти?

— І не тільки він, поки безрезультатно. Магістрів це злить.

— Звісно, такий удар по самолюбству, — усміхнувся Лішкорт, — то-то вони так хочуть мене туди затягнути. Хоч подивлюся, чого очікувати.

Варто було чоловікам піти, ми з Алексом видихнули і змогли спокійно пообідати. Пізно ввечері моєму котику зателефонував шеф і уточнив, що у нас вдома сталося і чому двоє його підлеглих опинилися в центрі дикого лісу.