Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Дівчина відчула злість на істот, але одразу згадала слова дерева-каменя про брата й сестру, про те, що не вони винні, а саме вона. Відігнала ці думки та зосередилась на підйомі. Вона не вірила в те, що сама в свій час витягувала з дітей радість. «Це огидно!» - майнуло в голові.

Як тільки Мілана вискочила на галявину, обійшовши кущі, то побачила велетня. Оглянула все навколо - ні істот, ні Софії. Галявина була абсолютно пустою. Довго не думаючи, дівчина кинулась до тунелю, що вів до тимчасового табору, де вона провела багато днів з Іваном та Лізою. «Мають же вони десь бути!» - перелякано думала Мілана, відчуваючи, як пітніють долоні.

Чкурнувши через темний тунель з дерев, дівчина вилетіла кулею на галявину. Одразу побачила озеро, та кущики очерету. Зупинила погляд на пагорбі з дитячим майданчиком. Кинула погляд на дерево, що раніше слугувало домівкою, та зараз воно майже повністю згоріло. Мілана засміялась, притуливши руку до рота та кинулась вперед. Вона відчула сльози радості, побачивши групку дітей.

Іван та Руслан сиділи на землі та чистили прямі палиці, готуючи нові луки. Ліза та Софія ходили навколо хлопців та збирали трави. Всі були на місці. Не втримавшись, Мілана почала радісно кричати, піднявши руки, показуючи, що вона тут. Від несподіваного крику, Іван підскочив та схопив свою палку двома руками. Руслан навпаки, вронив зброю та підскочивши, перечепився коріння, впав. Ліза та Софія закричали та кинулись в сторону озера, але швидко спинились, побачивши винуватця галасу.

Звичайний лісовий день розірвали крики радості та писку, а ліс одразу підхопив всі ці звуки та поніс далі, в свої володіння. Від відлуння, незадоволені птахи зграями здійнялись до неба. А друзі, з різних кінців галявини кинулись один до одного.

- Ми вирішили, що Костя та Аринка тебе схопили, - заплакала Софія, кидаючись на шию Мілані.

- Або тебе розірвали вовки, - буркнув Руслан, винувато дивлячись на Мілану.

- Ми до останнього не розуміли, де ти була, - пояснила Ліза, - але сумно нам точно не було. Якимось чином, істоти перенесли нас на галявину з озером, - вона показала рукою в сторону велетня, - там, за дубом. Вони намагались зламати Руслана, потім Софію. – вона зітхнула, - я була впевнена, що до нас діло теж дійде. Вони були налаштовані доволі агресивно.

- Поки не прийшло живе дерево, - Софія підняла очі, відсторонившись від Мілани, - я вже гадала, що це кінець. Було так страшно, - вона витерла сльози, - але воно привело нас сюди, на галявину.

Діти заспокоїлись та відійшли від Мілани на крок, даючи змогу вдихнути повітря та сказати щось. Мілани уважно слухала, але погляд її був сумним.

- Що сталось з тобою? – спитав Іван, торкнувшись плеча дівчини, - ти в нормі?

- Так, так, - Мілана винувато всміхнулась хлопцеві, - просто трохи втомлена. Я знаю де ви були та, що з вами сталось. – вона глянула на Руслана, - сподіваюсь моя допомога з парашутною тканиною тобі стала в нагоді.

- То це ти допомогла? – Руслан відкрив рота від здивування, - але як?

- Поки це не важливо, - Мілана глянула на Софію, - а ти як? З тобою все гаразд? Ти ж розумієш, що Мар’янине було в лісі?

- Не було? – дівчина здивовано глянула на подругу, - а звідки ти знаєш?

- Я все бачила на власні очі, - відповіла Мілана, - я намагалась допомогти. Наче все вийшло добре, - вона зітхнула, - вибач, що змусила тебе так довго чекати та страждати.

Софія нічого не відповіла, але на обличчі дівчини промайнуло здивування та втома. Вона наче розуміла, що все було не насправді, але певно голос сестри чула й досі. Тим більше, побачити таку жахливу картину з кров’ю, що текла з дуба. Побачити рись, що готова кинутись на тебе зі словами – врятую тебе та твою сестру. «Бідна дівчинка» - мовила сама собі Мілана, знову згадавши, що вона сама колись ловила дітей. В котре, вона відчула огиду до самоїсебе.

Мілана коротко розповіла про те, що відбулось з нею з того самого моменту, коли Руслан та Софія покинули дівчину. Вона одразу помітила гнів на обличчі Івана, але взяла його за руку та запевнила, що він не має злитись на друзів. Вона дійсно сама просила їх йти. Вона розуміла, що вона може затримати зграю вовків та втекти в проміжний світ. Вони цього точно не зможуть зробити.

Іван щось забурчав собі під носа, але погляд його став більш привітним, навіть трохи всміхнувся, заспокоївся. Тому дівчина продовжила свою історію далі. Портал, по якому вони перемістились до озера. Втручання Мілани в ілюзії, якими істоти затягували дітей до себе в голову. Вона намагалась допомагати, але так, щоб її не помітили, не відчули.

Дівчина закінчила на тому, що змусила істот нервувати, намагаючись говорити як Бегемот. Іван та Ліза пам’ятализустріч дівчини з творцем світу, тому почали сміятись, уявляючи, як злякались рись та олень. Руслан та Софія тільки кліпали очима, не розуміючи про що йде мова.

Про зустріч з живим деревом Мілана вирішила не розповідати, тому що сама не розуміла, як вірити цьому. Але зробила вигляд, що здивована історією про істоту, що вивела дітей з лісу. Вона махала головою погоджуючись, коли друзі почали перебивати один одного, розповідаючи про це дивне створіння. Але він говорив мало, в думках. Був ввічливим та безпечним.

Як тільки діти втомились розповідати, повсідались та почали вимагати у Лізи травок, щоб перекусити. Руда дівчина обурилась, що її почали вважати куховаркою, але швидко засміялась та видала все, що було знайдено. Та не встигли друзі пообідати, як небо почали затягувати хмари. Погода швидко мінялась, надворі потемнішало. Здійнявся вітер, від чого почали шелестіти кущі очерету.