Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

двері, щоб инші люди не увійшли туди, де миється єпископ. Розуміючи, що багато людей перед дверима стоїть, бажаючи митися, звелів слугам відчинити двері і веліти всім, хто хоче, увійти без перешкоди і митися з ним разом. Увійшло ж багато людей, і, бачачи єпископа, що в гарячій купелі сидить, стояли перед ним почести ради. Він же кликав їх у ту купіль, щоб, хто хоче, увійшов, — вони ж не сміли. Зрозумів Євномій, що через сан його стоять перед ним і не сміють митися, засмутився і, вставши з купелі, вийшов швидко з лазні, бо не хотів такого пошанівку. Ті ж чоловіки, що залишилися в лазні, зразу воду ту з купелі, наче осквернену вмиванням єретика, геть вилили і мидницю добре помили, гидуючи єретиковим у ній вмиванням. Нагріли иншої води й купіль собі нову влаштували. Довідався ж про те Євномій — бачив, що ніяк не може привернути до себе людей самосатських, покинув єпископію і пішов собі з града. Після відходу Євномія аріяни знову зі свого зловір'я прислали в Самосати єпископа на ім'я Лукій, явного вовка і ворога овець Христових. Громадяни ж і йому, як же й попередньому єретикові, не зробили почестей, і жив і той лише зі своїми в єпископії, ніхто з людей не приходив до нього. Вівці-бо Христові, хоч і без пастиря свого були, проте учення його добре пам'ятали, непорочно пильнували святу віру. Як же тим єретичним єпископом правовірні гидували, видно звідси. Якось, коли багато дітей на вулиці за звичаєм дитячим бавилися і м'яч один одному кидали, трапилося, що проїжджав мимо єпископ Лукій. І випадково впав м'яч під коні і колісницю єпископову. І зразу почали діти голосно кричати: "М'ячик єретицтвом осквернився! М'ячик єретицтвом осквернився!" Чуючи галас, єпископ послав одного зі слуг своїх подивитися, що діти роблять і чому голосно кричать. Вони ж, розпаливши вогонь, кидали м'яч той через вогонь туди й сюди, аби очистити його вогнем від єретицтва. Так не лише дорослі, а й малі діти бридилися тим єретицьким єпископом, що був як мерзота запустіння на святому місці. Про те довідавшись, Лукій не наслідував Євномієвого смирення, але сповнився гніву — багатьох священиків, які догми православні захищали, у найдальше вигнання розіслав. Блаженного Антіоха, що був сестрінком святому Євсевію, мужа, серед священиків вибраного, богоугодного й богонатхненного, у книжній премудрості досвідченого, у межі вірменські вигнав. Єволкія ж диякона, також серед служителів Господніх визначного, в Оасимську пустелю вигнав. І була тоді немала печаль і скорбота Самосатському градові.

Коли загинув погано злий цар Валент, прийняв після нього царство правовірний цар Граціян - зразу всіх архиєреїв й инших освячених осіб, які у вигнанні за правовір'я були, звільнив і своїм указом їм знову прийняти престоли звелів. Тоді й святий Мелетій в Антіохію, святий же Пелагій у Лаодикію, а святий Євсевій у Самосати повернулися. Також й Антіох-священик з Вірменії, і Єволкій-диякон з Оасима, й инші, яких Лукій-аріянин вигнав, на своє вернулися, — і була велика радість правовірним, зловірним же осоромлення.

Після прийняття свого престолу святий Євсевій, турбуючись з иншими архиєреями про церковне впорядкування і бачачи, що деякі архиєрейські престоли після скинення аріян порожні, поспішили, за радою і погодженням Мелетія святого, вибрати на них мужів достойних і у правовір'ї міцних, і, освячуючи їх в архиєрейські сани, ставили на престоли: Акакія чесного у Виреї єпископом поставив, Теодота ж добродійного — у Єраполі, тезойменного собі Євсевія — у Халкиді, Ісидора — у Кирі, в Едесі ж, після переставлення святого архиєрея Варси, Євлогія-ісповідника на престол возвів. Коли ж останнього з поставлених його руками єпископів — Марина богоугодного — вибрав у град, що Доліхини називається, Арієвого зловір'я сповнений, пішов сам з Марином у град той, хотівши Церкву там з єресі очистити, посадити на престолі правовірного архиєрея. Коли ж входив у той град, жінка одна, аріянка, глечик з даху на нього кинувши, влучила йому в голову й поранила дуже. І з тої рани розхворівся святий Євсевій і переставився до Господа. Помираючи ж, просив під присягою всіх, що з ним були, аби ніякої помсти не чинили жінці тій, наслідуючи Владику свого, який за тих, що розпинали Його, молився: "Отче, відпусти їм, бо не відають, що роблять". Також і святому Стефанові уподібнювався, який за тих, що вбивали його камінням, молився. Так помер по-мученицьки великий угодник Божий Євсевій, від руки аріянської постраждав за Сина Божого, з Отцем єдиносущного. Тіло ж його святе повернули до граду Самосатського й поховали чесно з великим жалем і риданням усього християнського люду. А замість нього вибрали на престол вищезгаданого Антіоха блаженного, який був сином сестри Євсевія святого. І цвіла церква Самосатська у правовір'ї добре, славлячи благочесно Отця, і Сина, і Святого Духа — одного у Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде честь і слава, вдячність і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Зинона і Зіни, слуги його, що з Філадельфії Аравійської були, у Максиміянове ж царювання за Христа постраждали. Дивися про них у Пролозі.

Місяця червня в 23-й день

Пам'ять святої мучениці Агрипини

Свята діва Агрипина народилася і виросла в преславному граді Римі старому. З малих літ віддала себе Богові, була (за апостолом) Христовими пахощами серед тих, що спасаються, як же яблуко пахуче чи троянда запашна, так прикладом цнотливого і добродійного життя свого пахла, серцям вірних користь приносячи, і сморід пристрастей відганяла. Прикрасила душу свою дівственною чистотою й обручилася Христові, за Нього ж і на муки у царювання Валеріянове сміливо та мужньо пішла і на великі рани себе віддала задля любови нареченого свого Христа. Палицею по тілу бита була і костей ламання перетерпіла, і одяг з неї зняли, і путами стягнули — звільнена була безплотною рукою Божого ангела, він же укріпив її, всіляке безчестя зруйнувала і в муках передала дух свій Богові. Инші ж рабині Христові — Васса, Павла й Агадоникія — таємно взяли тіло мучениці й вийшли з ним із Римського града. З місця на місце переходячи й довго морем плаваючи, досягли Сицилійської єпархії. І там те святе тіло поховали. Коли ж Сицилія прийняла в себе ті чесні мученицькі мощі, зразу тьмяної бісівської злости позбулася, ще ж і від агарян захистилася молитвами святої Агрипини. Коли агаряни прийшли на град, де церква її була, і посміли його добиватися, хотіли