Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

гоніння на християн, а найбільше на чин духовний. Тоді багато правовірних церков було без своїх служителів і святительські престоли без архиєреїв: одних від Арія за царювання Констанція, инших від кумирослужителів під час Юліянового володіння вбито або розігнано було. І якщо б не припинив Господь Юліянове життя і царювання, заледве яка церква зі служителями своїми залишилася б цілою. У такий лютий час Євсевій святий утаїв сан свій святительський, у воїнський одяг одягнувся, обходив Сирію, Фінікію і Палестину, утверджуючи християн у святій вірі. І де знаходив церкву без служителів, ставив єрея, дияконів й инших клириків, а десь і єпископів поставив із тих, хто відкидав Арієві догми й думав православно. Таку ревність за Христом, такий труд, таке старання і піклування про Церкву Христову мав цей великий архиєрей Божий Євсевій. Коли загинув із шумом нечестивий Юліян і настав після нього Йовініян, благочестивий і христолюбивий цар, знову святий Мелетій на престол свій повернувся. Тоді і святий Євсевій, й инші архиєреї правовірні почали кожен явно посідати своє місце. Тоді, за радою святого Євсевія, Мелетій святий зібрав в Антіохії помісний собор, на якому було двадцять сім єпископів, серед них же був Євсевій, після Мелетія перший. На тому соборі був святий Пелагій, єпископ Лаодикійський. Про його чисте і святе життя написано, що коли в юності батьки переконували його до шлюбу і до світлиці ввели, вмовляв наречену свою до збереження нерозтлінного дівства. І жив з нею під виглядом подружжя у дівстві нетлінному, як брат із сестрою. Сповнений був й инших багатьох чеснот, задля них же святительським саном від Бога і людей був шанований. І мав він як до святого Мелетія, так і до святого Євсевія любов велику, однодумцем їм і другом був, з ними разом боровся за благочестя. На тому помісному соборі в Антіохії святі отці звеліли єдиносутність Сина з Отцем і віру, на Нікейському першому вселенському соборі утверджену, всім ісповідувати й православно тримати. Погодилися з тим і аріяни й руками своїми підписали, проте лицемірно, служачи часові й догоджаючи цареві православному, ще ж і правовірних цих святих архиєреїв Мелетія, Євсевія і Пелагія боячись, — велику сміливість до царя вони мали. Благочестивий цар вельми цих стовпів церковних любив за їхнє правовір'я і святість, вельми шанував їх і у всьому слухав їх. Тому страшні були єретикам, і через страх приєднувалися єретики до Церкви правовірних. Коли ж помер скоро благочестивий цар Йовиніян, а після нього Валент настав, знову єретики до свого зловір'я, як пси до своєї блювотини, повернулися, зманивши царя на аріянство через жінку його Домнікію, аріянку. І знову Церква правовірних терпіла кривду, і пастирів її виганяли. Вигнано було знову Мелетія святого до Вірменії, Пелагія — до Аравії, також і Євсевія святого на вигнання до Тракії засудили.

Коли ж неправедний суд неправедного царя, на вигнання Євсевія виданий, принесли в Самосати, схилявся день до вечора. Довідався про те святий Євсевій, прикликав до себе царського мужа, що з присудом прийшов, і сказав йому: "Помовчи нині. Нікому не розповідай про причину приходу твого. Якщо народ довідається, зразу сповниться ревности, збунтується й уб'є тебе. І я буду винний у смерті твоїй". Те мовивши й відслуживши вечірню, коли настала ніч, розповів таємницю і намір свій одному з вірних слуг своїх: у час першого сну встав, вийшов з дому архиєрейського з одним слугою, що взяв подушку і книгу ніс за ним. Прийшов до ріки Євфрат, що близько до мурів градських текла, сів у човен, аби відплисти до града, який Зевгма називається. Звелів гребцям рушати у водну путь, і цілу ніч трудилися, і день уже був, коли досягли того града. Самосатійці ж, довідавшись про відхід від них святого архиєрея, сповнилися великого плачу і ридання, допитувалися, куди пішов. Хтось із тих, хто бачив, як святий сів у лодію і звелів везти себе до Зевгми-града, розповів людям, куди святитель пішов. І зразу багато людей сіло в багато човнів, спішили швидко за ним, і догнали його в Зевгмі, і підняли перед лицем його голоси свої, і ридали великим риданням, і намагалися повернути його у свій град, але святий не погоджувався. Яких тільки не робили вмовлянь і яких не казали слів, до ніг припадаючи, сльозами їх умиваючи, щоб до них на престол повернувся. А Євсевій святий нагадував їм апостольське слово, що говорить: "Всіляка душа владі вищій хай кориться, нема бо влади, що не від Бога. Влада, що є, від Бога, ті ж, що противляться владі, Божому велінню противляться, чинячи спротив, гріх собі приймають". Те апостольське слово їм кажучи, святий говорив: "Не можна мені царському велінню бути противником. Також і вам не минеться спротив царській волі". Бачили ж люди, що не можуть повернути його, дали на дорогу йому одні золото, инші срібло, одяг, ще инші — рабів своїх, бо в далекий край відходив. Але святий дуже мало від них узяв, всіх православної віри й апостольських догм триматися повчив, за всіх помолився, благословивши їх, пішов від них у дорогу, що перед ним лежала, хочучи досягнути Тракійського краю, куди на вигнання засуджений був. Коли ж був в Істрі, розійшлася чутка, що Тракійський край ґоти завоювали і спустошили. Тому не йшов далі до Тракії, але в Істрі залишився і перебував там аж до смерти зловірного царя Валента.

У град Самосатський на місце Євсевія послано було від аріян одного єпископа на ім'я Євномій, який по-аріянськи міркував. Коли він у град входив, ніхто не віддав йому належної єпископові чести, не вийшов назустріч йому, ані одна людина — ні багата, ні бідна, ні майстер, ні землероб, ні чоловік, ні жінка, ні старий, ні молодий, ані яка дитина. Цілий град був правовірний і не хотів зловірного єпископа вшанувати, ані благословення від нього прийняти, ані бачити його. Увійшов Євномій до єпископи і прийняв соборну Церкву владою царською — люди ж до церкви тої не ходили: не любили єретика, який був у ній архиєреєм. І ніхто взагалі до нього не прийшов ні до церкви, ні до дому архиєрейського, і сидів Євномій у єпископії сам, лише зі своїми, що з ним прийшли. Написано про нього, що хоч і злочестивий був вірою, проте звичаями добрий, лагідний, тихий і смиренний і у всьому люб'язний. Сказано про добрі звичаї його й таке. Якось увійшов, за звичаєм краю того, у громадську лазню митися, і замкнули за ним слуги