Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Самотужки ми не впораємося, - зловісно підсумував Халден.

- Я правильно розумію, що ми дійсно обговорюємо втручання у справи богів? - Френсіс запитав обережно, його очі бігали між ними, шукаючи підтвердження того, що все це не сон.

Алессандра, стоячи осторонь, підняла підборіддя, мовляв, “і не з таким справлялися”, але решта групи не поділяла її оптимізму.

- Мене вже нічого не здивує, - Генрі відповів зухвало, але стривожене обличчя видало його.

За мовчазним наказом Лютом всі ступали далі. Попереду йшли денні перевертні, трійка рухалася пружно і майже нечутно. Генрі був вражений - він все ж таки не очікував побачити перевертнів, що працюють злагоджено, як єдине ціле.

За ними крокували чарівники: пихатий Алохой Халден і старий Бартон, колишній Голова Ради. Генрі замислився. Цей старий міг би знову стати тим Головою, який прийняв би вампірів до Ради П’яти. Хоч це не було його заповітним бажанням, думка про можливість все ж не полишала вампіра.

Поруч із Бартоном летіла хімера. Він ледь помітив мить, коли вона обернулася на страховисько, настільки звичною була для неї ця дія. Її вигляд лякав більшість присутніх, але на Генрі вже не справляв враження. Його думки миттєво повернулися до Джеймса - той також був хімерою, але ця жінка була ще сильнішою. Її присутність викликала в ньому неспокій, хоча він як міг тримав це в собі.

Лютом крокував трохи позаду разом зі своїм помічником Френсісом, а поруч - Ліліт, його прийомна мати.

Генрі швидко перевів погляд на Біллі, яка йшла між ним і Сандрою. Вона виглядала так, ніби випадково потрапила в цей загін - у своїх джинсах, широкому светрі й окулярах, вона зовсім не вписувалася в загальну картину. Але, попри це, впевнено крокувала вперед, повністю зосередившись на перекладі написів.

Генрі нахмурився, згадавши, як попросив Сандру наглядати за нею, якщо щось піде не так. Її коротке si, certo було для нього достатньою гарантією, що Біллі буде в безпеці. Питати, що жодна з них насправді про це думає, він не став.

Замикав загін Хейз, який не стільки охороняв їх від можливого нападу, скільки підтримував маскувальне закляття.

Генрі прислухався. Якби поруч була стороння присутність, він безсумнівно почув би, як швидко б’ється серце Біллі. Він бачив кожен її напружений вдих і видих, помітив, як вона закусила нижню губу. Йому довелося змусити себе зосередитися на спостереженні за місцевістю, аби не відволікатися.

Раптом місяць затягло хмарами, і майже миттєво земля під їхніми ногами здригнулася. Гуркіт грому й блискавки розірвали небо. Наступний поштовх був настільки сильним, що майже всі втратили рівновагу.

Генрі встиг схопити Біллі, перш ніж вона впала на землю. Маскувальне закляття миттєво розсипалося.

Біллі застигла в його обіймах, не в змозі поворухнутися. Навколо всі, попри хаос, завмерли, ніби прислухаючись до чогось, що було недоступне її людському слуху. Вона чула лише приглушений гуркіт з-під землі та дощ, що раптово зашумів навколо.

- Ми ж не могли запізнитися… - пробурмотів хтось із загону. Здається, це був Френсіс.

Навколо панував справжній хаос. Земля розривалася на очах, і їм доводилося перестрибувати через розломи, лаву, що виривалася з надр, і уламки скель, які падали під їхні ноги. Перевертні впевнено вели їх вперед, а Генрі вдивлявся в темряву, намагаючись зрозуміти, куди саме вони прямують.

І тут він побачив на вершині однієї зі скель багаття, що горіло яскравим, неприродним світлом. Це було не вулканічне полум’я.

- Там! Дивіться! - вигукнув він, вказуючи на скелю.

Лютом миттю перетворився на горгула й рвонув уперед, злітаючи в повітря. На подив Генрі, Ліліт зробила те саме, а за нею здійнялася в небо біловолоса хімера, Шарлотта.

Генрі кинув швидкий погляд на Сандру, легенько стиснув пальці Біллі, перш ніж помчати вперед. Він перестрибував через розломи, пробивався крізь вогняний хаос, а позаду маги піднімали захисні щити, відбиваючи розпечені уламки й блискавки, що розривали нічне небо.

Злива тільки посилювалася, але вони не зупинялися.

Генрі вперся руками в гостре каміння й стрімко поліз вгору, навіть не намагаючись виглядати людиною. Він чув ляскіт крил над головою і подвоїв зусилля, гадаючи, хто дістанеться до місця першим і що саме вони там знайдуть.

Коли він нарешті досяг вершини, горгули й хімера вже були там.

Світловолоса жінка різко кинулася до великого кам’яного столу, де лежали нерухомі, закривавлені тіла. Відблиски вогню кидали на її фігуру довгі тіні, а навколо струменіла лава, заливаючи землю пекельним світлом.

- Вони не могли його вбити… Він… - пробурмотів Лютом, стоячи біля столу. Його голос був ледь чутним, ніби він говорив сам до себе.