farculitsa - Відроджені з Попелу, farculitsa

— Прошу тиші! — гримнув Бетель, і, на диво, натовп притих. — Ми ще не почули вердикту від сафонських панів. Ви — рушійна сила олькарі, і ви маєте прийняти рішення.

Пани майже не радились, один з них піднявся на сцену і заявив:

— Ми відмовляємось визнавати генерала Юндера Койла нашим лордом і вимагаємо забрати в нього родове імʼя Сафонських, а також всі привілеї, які воно дає.

Він хотів спуститись, але Бетель жестом зупинив чоловіка.

— Чи присягнете ви мені, принцу Бетелю, і підтримаєте мої претензії на трон?

Сафонець розгублено глянув на інших панів, тоді нахмурився і повільно, добираючи слова, відповів:

— Ми вірно служимо нашому лорду, Монтаро Сафонському.

— Монтаро Сафонський підтримував мене.

— Пробачте, мій принце, але його тут немає…

— Пане Дразарський, — втрутилась Адель, — цей генерал, що звав себе моїм чоловіком, викрав нас з матірʼю і силою привіз у Лондір. Король утримував нас у столиці, і лише я змогла втекти. Мій батько, дізнавшись про наше викрадення, пішов на вимоги короля і віддав своє військо у розпорядження Юндера Койла. Саме тому ми з вами опинились по різні табори. Але я знаю свого батька, і ви знаєте його теж! — Адель обернулась до всіх панів. — Ви знаєте, що він завжди був в опозиції до Ріоталі. Що він ніколи не підтримував його. Він знав, що Ріоталі вбив свого рідного брата, щоб самому зайняти трон! Мій батько — чесна людина, він не міг підтримати такого короля. І зараз вони разом з моєю матірʼю заручники в Лондірі. Прошу, станьте за моєю спиною! Допоможіть мені визволити вашого лорда, мого батька і відновити справедливість!

Кілька хвилин сафонські пани вагались. Але врешті всі вони опустились на одне коліно і присягнули Адель. За пів години мегінське військо увійшло до міста і з'єдналось з сафонським, а той ранок у Лівтерані увійшов до історії, як ще одна безкровна перемога Бетеля.