Анна Ліє Кейн - Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн

- Здається, ви впустили, - тоненьким голоском заявила Хейлі, відбігаючи від Йозефа. За цим переполохом ніхто не помітив, як в особняк пробралися прокляті. Я здивовано подивилася на них, а потім перевела погляд до ніг чоловіка. На мармуровій підлозі біля лакованої туфлі лежав рубін у темній оправі.

- Старовинний артефакт, - смакуючи кожне слово, Дорайн наблизився до скам'янілого Йозефа. Простягнув руку і камінь стрибнув до нього в долоню: - З чуток здатний створити для одного демона цілу армію вартових. Ви знайшли його в Годамн? Це ваше заклинання мало не зірвало нам навчальний рік? - демон усміхався, демонструючи ікла, але цідив слова крізь зуби та не чекав відповіді на свої запитання: - Але ви не демон, скористатися ним не могли. Тоді для кого ви його шукали? Хмм… сьогодні вам дуже потрібно було зустрітися з Арагалом ат Коріусом. Що скажете, Аргале? Ця людина та цей камінь ваші?

Дорайн обернувся і перекотив по долоні рубін. Присутні перевели увагу на вищеназваного. Коли до нього звернувся погляд логофета, поплічники поспішили загубитися в натовпі. Підозра у пошуку та, можливо, використанні забороненого артефакту могла дуже боляче вдарити по репутації. Погляд пихатого демона жадібно облизав усі грані каменю, потім майже з ненавистю торкнувся Йозефа, і Аргал відвернувся, виплюнувши через плече.

- Я не знаю цю людину, і жодного відношення не маю до артефакту.

Після цього чоловік поважно рушив у бік виходу з особняка. Його вечір, зважаючи на все, був закінчений.

Дорайн підкинув камінь на долоні, потім жбурнув його Загіру. Друг спритно спіймав і заходився оглядати разом з двома демонами, що підбігли до нього. Сам ректор Академії Проклятих повернувся до мого чоловіка. Мені не було видно обличчя Дорайна, але по виразу очей Йозефа я зрозуміла, що це на краще. Не встиг демон зробити хоч щось, як на нього знову впав голос:

- Дор, - Лой стояв на місці, сунувши руки в кишені, дивився на демона з-під густих брів: - Зроби це так, щоб нам не довелося відбудовувати особняк.

Після цієї тихої спокійної фрази більша частина гостей різко розвернулася і пішла в інші зали, ніби виражали свою згоду і надавали право демонові розібратися на власний розсуд. Поруч зі мною виявилася незнайома мені демонеса:

- Елері, тобі краще відвернутися, - сказала вона, і Ірма з радістю допомогла їй мене розвернути. - Як ти себе почуваєш? Голова не паморочиться? Нудоти немає?

Я відчула як нас про всяк випадок заслонили щитами, впізнала Крайта та Загіра, а потім почула спокійний голос Дорайна:

- Клод.

- Так, містере ат Рогад?

- Не роби цього, демон! Ти коїш помилку!

- Мовчи, - гортанний рик звернений до Йозефа і рівний голос убік: - Я тобі дещо обіцяв показати. Решті відвернутися!

Я не втрималася та повернула голову. Завмерла з широко розкритими очима, коли демон, дивлячись на Йозефа, що втиснувся в кут, спочатку зробив жест зап'ястям, ніби щось схопив. Підкоряючись демонічній волі, людина подалася вперед, наблизившись на пару кроків. А потім вух торкнулася заклинання.

Востраса.

Жахливий крик обірвався тільки-но розпочавшись. Почувся тихий хрускіт, тіло чоловіка спочатку вигнулося дугою, потім раптом стало м'яким, а опісля його охопило полум'я. За кілька секунд усе було скінчено.

Темноволоса демонеса повернула мою голову до себе, змушуючи зазирнути в золотаво-карі очі:

- Все позаду, Елері.

З мого плеча почувся розгублений голос Геррі:

- Ель, його більше немає.

Саме ці слова змусили мої ноги підкоситися. Якби мене не підтримали, я б упала на кам'яні плити, закриваючи обличчя руками та вже не стримуючи ридання.

***

Нормально усвідомлювати почала приблизно через пів години в одній із кімнат на другому поверсі. Я сиділа на колінах у Дорайна, демон притискав мене до себе, поклавши підборіддя на маківку, а я тільки тихенько схлипувала, пригорнувшись до нього.

Крім нас у приміщенні була присутня та демонеса. Я підозрювала, що це Айра. А ще батько Дорайна, Ірма та містер ат Шартіно.

- Як ти зрозумів? - тихо спитав Дорайн у Моріара. Чоловік пирхнув:

- Ти себе зі сторони не бачив. Не розумію, як цей ідіот взагалі зважився сидіти з тобою за одним столом. До того ж, - містер ат Катара глянув на демонесу, яка щось швидко писала на аркуші. - Ви з Айрою могли прикинутися парою тільки якщо сталося щось неймовірно жахливе.

- Дякую, - видихнув ректор, проводячи рукою по моєму волоссю. Його батько не відповів. Він окинув мене дивним поглядом і відійшов до вікна.

Франц ат Шартіно сів навпочіпки й глянув мені в очі:

- Міс Міон, можу я вас оглянути?

Над головою почувся тихий рик. Франц навіть не глянув на Дорайна, а лише посміхнувся, дивлячись на мене і пояснив:

- Мене до вас не підпустять, поки ви самі не дозволите, а я хотів би переконатися, що з вашим здоров'ям усе гаразд.

Тільки зараз я звернула увагу, що біля ніг Дорайна лежав страж в образі величезної змії, що звивалася кільцем навколо крісла. Повільно і невпевнено відсторонилася від демона. Він підтримував мене, але не намагався втримати, лише допомагав підвестися. Я відчула збентеження, але швидко схаменулась: