Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

41. Андрій

— Лікаря! — гиркаю. 

Тіло струною натягується. Падаю на коліна біля Матвія, затискаючи рану руками. Кров хльостає поштовхами й вже дуже її багато. Біла сорочка мого начальника охорони надто швидко набуває іншого кольору. 

Сука, в живіт поранення. Хлопцям гаркаю, щоб Костю залишили, зараз головне Шрама врятувати. 

— Що ж ти без броніка, — лаюся на пораненого, щоб хоч якось відволіктися. — Та ще й на психа цього кинувся, — хмикаю, — герой. 

Шрам фокусує на мені погляд і розмикає губи, маючи намір щось сказати. Йому у лікарню треба — стопудово. Усе, що від мене — я вже зробив, решта за лікарями. Добре, що тітку його забрали вітамінчиків покапати, ще інфаркту тут не вистачає.

— Не говори, — присікаю його спроби, — дихай, усе буде нормально! — Дивлюся на бліде обличчя Матвія. 

— Тітонька Зіна, — шепоче Шрам і за руку мою хапається, — пообіцяй, що подбаєш про неї. 

— Що ж ти впертий, бля, такий? — разом із цими словами в мене виривається нервовий смішок. — Сам про неї й потурбуєшся, як подряпина твоя заживе. 

— Пообіцяй, — вимагає, явно жарт мій не оцінивши. 

І що більше він напружується, то більше я відчуваю жар, що виходить із його рани. 

— Як за матір'ю рідною догляну, — даю слово. 

Розумію, що зараз це саме те, що Шрам хоче почути. І я не брешу. Візьму на себе відповідальність за стареньку. 

Поранення паршиве, як не крути. Ми обоє розуміємо, що він може й не вибратися. І зараз, дивлячись йому в очі, ловлю себе на думці, що готовий молитися за життя підлеглого. 

Час мчить надто швидко, я не помічаю навіть, як у моєму дворі з'являлися сторонні люди. Вони працюють швидко і злагоджено. Пакують у швидку і мчать геть. 

Я до своєї тачки під гучний гул у голові кидаюся. Сідаю за кермо, повертаю ключ — і пасажирські двері різко відчиняються. 

— Ти впевнена, що хочеш зі мною? — на ходу запитую. Таня кілька разів намагається пристебнутися, не виходить, її руки надто помітно тремтять. — Таню?

— Так, — переляканими очима дивиться. — З ним же все буде добре? — Голосно ковтає.

А я не можу пообіцяти, адже знаю: поранення небезпечне, важке, хоча впевнений, що Шрам не зі слабодухих. Сподіваюся, що видряпається. Дуже сподіваюся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно