Віктор Гюго - Трудівники моря

неясне: дивне ігнорування дружніх порад, рішення пуститись у рейс, не беручи до уваги передбачуваного туману, підозріле недбальство при завантаженні судна, пляшка коньяку, п'яний стерничий, підміна капітаном стерничого, більш ніж невправний поворот стерна. Героїзм Клюбена, який залишився на розбитому кораблі, обертався шахрайською витівкою. Зрештою, й самого Клюбена обманув риф. Допустивши лихий намір, стане зрозуміло, чому вибір Клюбена випав на Гануа — звідти неважко добратися до берега вплав; зрозумілими стають відвідини будинку, який навіщає нечиста сила, — там можна дочекатися зручного моменту для втечі. Саквояж, заготовлений на випадок потреби, перетворювався у вагомий речовий доказ. Але яка нитка зв'язувала цей випадок з іншим випадком, тобто зі зникненням прибережного дозорця, встановити не вдалося. Здогадувались, що воно мало якесь відношення до попередньої події, і нічого більше. І все ж гадали, що дозорець під номером 619, певне, зіграв роль жертви в якійсь трагедії. Може, Клюбен безпосередньо ніякої ролі в ній не грав, а тільки дивився з-за куліс.

Не все, зрештою, пояснювалось лихим наміром. Наприклад, залишався без ужитку револьвер. Він, очевидно, призначався для якоїсь іншої мети.

Чуття в народу тонке й точне. Суспільний інстинкт чудово встановлює істину за уривками й крупинками відомостей. Одначе факти, які вказували на можливий лихий намір, викликали великий сумнів.

Все ніби було встановлено, все з'ясовано, але не вистачало головного. Хто знищить пароплав задля тільки самої приємності його знищити? Хто наразить себе на всі небезпечні випадковості втечі — попливе назустріч туману, викинеться на риф, пуститься вплав до страшної криївки, не маючи від цього якоїсь вигоди для себе? А яку ж вигоду міг мати Клюбен?

Бачили його дії, причини ж цих дій були приховані. Звідси в багатьох людей виникали сумніви. Коли невідомі причини дії, то здається, що не було й самої дії. Тут була суттєва прогалина. Тепер цю прогалину заповнив лист Рантена. Лист розкрив причину вчинків Клюбена. Украдено сімдесят п'ять тисяч франків — ото й причина.

Рантен виступив у ролі бога з античної трагедії. Він зійшов із хмари зі смолоскипом у руці.

Його лист пролив остаточне світло на справу.

Він пояснював усе і на додачу виставляв свідка в особі Айє Тостевена. Він же рішуче вказував на призначення револьвера.

Рантенові, без сумніву, все було достеменно відомо. Його лист ніби давав можливість усе помацати пальцями.

Не лишалося ніяких обставин, які виправдовували б лихий вчинок Клюбена. Він наперед задумав корабельну катастрофу і доказом цього є речі й провізія, приховані ним у будинку, навідуваному нечистою силою. І навіть якщо припустити, що катастрофа була ненавмисною, то чи ж не повинен був він в останній момент, зважившись пожертвувати собою, лишитися на розбитому кораблі, передати сімдесят п'ять тисяч франків месу Летьєрі через людей, які врятувалися на шлюпці? Все стало ясним, як божий день. Але що ж трапилося з самим Клюбеном? Очевидно, він став жертвою власного промаху. Він, напевно, загинув на Дуврському рифі. Всі ці припущення, що, як бачить читач, відповідали дійсності, декілька днів роїлися в голові меса Летьєрі. Лист Рантена виявив йому послугу, спонукавши до думки. Спочатку Летьєрі був уражений несподіванкою, а потім зробив над собою зусилля і став розмірковувати. Тоді він учинив ще більше зусилля — став наводити довідки. Йому доводилося вести розмови з людьми і навіть шукати такої можливості. Через тиждень до нього певною мірою повернувся здоровий глузд, його міркування знову набули послідовності, він майже вилікувався. Летьєрі вийшов зі свого сутінкового стану.

Якщо допустити, що меса Летьєрі не полишала надія коли-небудь одержати свої гроші, то лист Рантена остаточно розвіяв цю надію.

До катастрофи Дюранди лист додавав нове нещастя — втрату сімдесяти п'яти тисяч франків. Лист знову зробив його власником цих грошей тільки для того, щоб він сильніше відчув їх втрату. Лист примусив Летьєрі збагнути всю повноту його розорення.

Звідси нова мука, і то дуже пекуча, про що ми тільки-но говорили. Вперше він почав займатися в думках тим, що випало з його поля зору за останні два з половиною місяці — своїм будинком, тим, що чекає його попереду і що треба буде змінити колишній спосіб життя. Дрібні турботи, які колють безліччю шипів, мабуть, гірші, ніж безнадія. Переносити лихо в його буденних проявах, оспорювати крок за кроком у доконаного факту завойовану ним територію — нестерпно. Можна вистояти перед обваленою брилою нещастя, але не перед пилом, який при цьому піднявся. Нещастя у всій своїй сукупності пригнічує, а часткові його прояви терзають душу. Тільки-но катастрофа вразила вас ударом, а тепер вона збиткується над вами.

Таке приниження робить її удар ще страшнішим. Це друга поразка на додачу до першої, до того ж ганебна. Людина опускається іще на один ступінь у небуття. Після савана — лахміття.

Думати про своє падіння! Нема печальніших дум на світі.

Бути розореним — хіба є щось простіше? Блискавичний удар, брутальність долі, непоправна катастрофа. Хай буде так. Треба змиритися. Усьому кінець. Людина розорена. Нічого не вдієш, вона мертва. Але ж ні! Вона жива! Другого ж дня вона починає це розуміти. За якими ознаками? За уколами шпильки. Хтось, проходячи повз вас, не привітався; лавиною посунули рахунки з крамниць; ось один із ваших ворогів посміхається. Може, він сміється через останній каламбур Арналя, але це все одно: той каламбур не видався б йому таким дотепним, якби ви не розорились. Ви вичитуєте своє власне приниження навіть у кинутих на вас байдужих поглядах; люди, які у вас обідали, вважають, що три страви на вашому столі — це забагато, ваші вади тепер впадають всім у вічі; невдячні людці, яким уже нічого від вас сподіватися, набирають бундючного вигляду; дурні, виявляється, передбачили все, що з вами сталося; вас паплюжать; вас жаліють ті, хто нещасливіший від вас. А до того ж — сотні дратівливих дрібниць. Вони викликають уже не сльози, а огиду. Ви пили вино, а тепер п'єте сидр. Дві служниці? Вам