Віктор Гюго - Трудівники моря

за всім. У цьому поверненні до дійсності завжди є якийсь відтінок гіркоти. Людині стає ніби легше, але ж і важче. Ось що відчував Летьєрі. Він усвідомлював свої страждання.

Те, що повернуло Летьєрі до відчуття реальності життя, було справжнім потрясінням.

Розкажемо ж про подію, яка призвела до цього.

Якось по обіді, 15 чи 20 квітня, у двері нижньої зали «Оселі відважних» постукали двічі — так звичайно стукає листоноша. Дус відчинила двері. Справді, принесли листа.

Лист прийшов з моря. Був адресований на ім'я Летьєрі. На поштовому штемпелі стояло «Лісабон».

Дус віднесла лист месу Летьєрі, він сидів, зачинившись у своїй кімнаті. Узяв цей лист і, навіть не подивившись на нього, поклав на стіл.

Майже тиждень лист пролежав на столі нерозпечатаним.

Сталося так, що якось уранці Дус запитала в меса Летьєрі:

— Хазяїне! Чи можна здмухнути пил з вашого листа? Летьєрі наче прокинувся.

— Авжеж, — сказав він. І розпечатав листа. Ось що він прочитав.

«В морі. 10 цього березня.

Месу Летьєрі, в Сен-Сансон.

Новину, про яку я хочу Вас повідомити, Ви приймете із задоволенням.

Я пливу на «Тамоліпасі», тримаю курс на Неповернення. В екіпажі судна є матрос Айє Тостевен з Гернсею, який повернеться додому і дещо Вам розповість. Нам зустрівся корабель «Ернан Кортес», який іде в Лісабон: користуюсь нагодою і пересилаю Вам цей лист.

Ви будете здивовані. Я людина чесна.

Така ж чесна, як сьєр Клюбен.

Гадаю, Ви вже знаєте, що трапилось. Однак, мабуть, не буде зайвим, якщо я Вас про це повідомлю. Річ ось у чому.

Я повернув Вам ваші капітали.

Я позичив у Вас не зовсім пристойним способом п'ятдесят тисяч франків. Перед від'їздом із Сен-Мало я вручив Вашій довіреній особі, сьєрові Клюбену, три банкноти по тисячі фунтів стерлінгів кожен, що складає сімдесят п'ять тисяч франків. Думаю, що цю суму Ви вважатимете цілком достатнім відшкодуванням.

Сьєр Клюбен гаряче відстоював Ваші інтереси і одержав гроші. Як мені здалося, він старався аж надміру. Ось чому я й попередив Вас.

Ваша колишня довірена особа Рантен.

P. S. У сьєра Клюбена був револьвер, тому я не взяв розписки».

Торкніться електричного ската чи зарядженої лейденської банки, і ви відчуєте те, що відчув мес Летьєрі, прочитавши цього листа.

В конверті, на який він спочатку не звернув уваги, в аркуші паперу, складеному вчетверо, було щось приголомшливе. Він упізнав цей почерк, упізнав і підпис. Що ж до змісту, то він його спершу зовсім не зрозумів.

Потрясіння було настільки сильним, що він, сказати б, поставив мозок Летьєрі на своє місце.

Факт вручення Рантеном Клюбенові сімдесяти п'яти тисяч франків, бувши загадкою, став корисним поштовхом, який примусив мозок Летьєрі працювати. Будувати здогади — здорове заняття для думки. У Летьєрі відновилася здатність міркувати, робити логічні висновки. З певного часу громадська думка Гернсею почала переглядати своє ставлення до Клюбена, цієї чесної людини, яка стільки років користувалася одностайною повагою. Люди розпитували про нього один одного, починали сумніватись, бились об заклад. Дивне світло пролилось на цю особистість. Обличчя Клюбена починало прояснюватись, точніше кажучи — забарвлюватися у чорний колір.

У Сен-Мало розпочалося судове слідство з приводу зникнення прибережного охоронця номер 619. Проникливе правосуддя звернуло на криву стежку — це трапляється часто. Слідчі виходили з того припущення, що Зуела заманив сторожа і повіз його на «Тамоліпасі» в Чілі. Хитромудра гіпотеза потягла за собою багато інших помилок. Але короткозоре правосуддя навіть не помітило Рантена. Та принагідно воно натрапило на інші сліди. Темна справа ускладнилась. З'ясувалось, що в цій загадковій історії замішаний Клюбен. Було встановлено, що відплиття «Тамоліпаса» збігалося із загибеллю Дюранди; а може, в цьому ховався і якийсь прямий зв'язок. У корчмі біля Динанських воріт, де, як гадав Клюбен, він нікому не відомий, його все ж упізнали. Корчмар посвідчив: «Клюбен купив пляшку коньяку». Для кого? Зброяр з вулиці Сен-Венсан посвідчив: «Клюбен купив револьвер». Для чого? Власник «Готелю Жана» посвідчив: «Клюбен не раз відлучався з невідомо якою метою». Капітан Жертре-Габуро посвідчив: «Клюбен неодмінно хотів відчалити, хоч його попереджували, та й сам він знав, що в дорозі його застане туман». Екіпаж Дюранди посвідчив: «Товару на пароплаві майже не було, а навантаження провели недбало». Зрозуміло чому, якщо капітан хотів знищити пароплав.

Пасажир-гернсеєць посвідчив: «Клюбен думав, що корабельна катастрофа сталася на скелях Гануа. Тортвальці посвідчили: «Клюбен прибув у Тортваль за кілька днів до загибелі Дюранди і попрямував до Пленмона, розташованого в сусідстві з Гануа. Він ніс саквояж. Туди пішов з саквояжем, а повернувся з порожніми руками. Хлопчаки, руйначі гнізд, дали свої свідчення. Їхня розповідь, очевидно, могла мати відношення до зниклого Клюбена при умові, якщо привиди, що їх налякали, були контрабандистами. Нарешті дав свідчення і сам зачарований пленмонський дім; люди, які вирішили докопатися до істини, проникли в будинок — і що ж вони там знайшли? Відомий уже саквояж Клюбена. Тортвальський поліцейський забрав саквояж і в присутності інших відкрив його. В ньому знайшли запас харчів, підзорну трубу, хронометр, чоловічий одяг та білизну з мітками Клюбена. У тлумаченнях мешканців Сен-Мало та Гернсею все це об'єднувалось і врешті поставало як лихий намір шкіпера проти судновласника. Зіставлялося усе, що було в цій історії