Віктор Гюго - Трудівники моря

В романі видатного французького письменника В. Ґюго (1802–1885) «Трудівники моря» показано боротьбу людини із силами природи, героїзм та мужність простих рибалок Франції.
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.

ТРУДІВНИКИ МОРЯ
Роман

Присвячую цю книжку гостинним і вільнолюбним скелям, закутневі древньої нормандської землі, в якому живе маленький і гордий приморський народ, суворому, але любому моєму серцю острову Гернсей, теперішньому моєму притулкові, і, можливо, моїй майбутній могилі.

В. Г.

Релігія, суспільство, природа — ось три сили, з якими бореться людина. Ведучи боротьбу проти всіх трьох, вона водночас не може обійтися без жодної з них. Людині треба вірити — звідси храм; вона повинна творити — звідси місто; треба з чогось жити — звідси плуг і корабель. Але, розв'язуючи потрійне завдання, вона заходить у потрійний поєдинок. І усі три сили обумовлюють незбагненний тягар життя. Перед людиною стоїть перепона, втілена в забобон, втілена в передсуд, втілена в стихію. Потрійне ананке[1] тяжіє над нами: ананке догматів, ананке законів, ананке предметного світу. В Соборі Паризької богоматері автор оповів про перше, в Знедолених з'ясував друге, в цій же книзі він указує на третє.

До трьох фатальних сил, які пригнічують людину, прилучається внутрішня фатальна сила, верховне ананке — людське серце.

Отвіль-Гауз, березень 1866 р. ЛА-МАНШСЬКИЙ АРХІПЕЛАГ
І. Стихійні лиха минувшини

Атлантичний океан підточує наші береги. Під натиском полярної течії спотворюється наше скелясте західне побережжя. Гранітна стіна, що звисає над морем від Сен-Валері-на-Соммі[2] аж до Інгувіля[3] підмита, додолу падають велетенські брили, вода перекочує гори валунів, наші порти затягуються піском і завалюються камінням, перегачуються гирла річок. Кожного дня відривається і зникає під водою шматок нормандської землі. Титанічна праця, тепер уже сповільнена, нещодавно викликала жах. Тільки велетенський хвилеріз — Фіністер[4] стримував море. Про могутність північного припливу, про його руйнівний розмах можна судити з западини, що утворилася між Шербургом і Брестом.

Ла-Маншська затока утворилася за рахунок французької землі, і сталося це ще в доісторичні часи. Проте дата останнього рішучого напливу океану на наше узбережжя відома. В 709 році, за шістдесят років до того, як на престол зійшов Карл Великий, море одним ударом відкололо від Франції Джерсей. Крім Джерсею, видніються скелясті береги земель, затоплених раніше. Вершини, що здіймаються над водою, — острови. Вони й становлять Нормандський архіпелаг.

На ньому оселився працелюбний людський мурашник. Слідом за роботою моря, яка витворила пустиню, почалася робота людини, і ця робота створила народ.

II. Гернсей

Граніт на півдні, пісок на півночі; тут крутосхили, там — дюни.

Похила площина луків з хвилястою грядою горбів, здиблені угору скелі; торочки цього зеленого, зібраного в складки килима, — морська піна; то тут, то там вздовж берега осілий вал, на ньому декілька гармат, вежа з бійницями; внизу вздовж самісінької лінії берега — масивна фортечна стіна з амбразурами і сходами; стіну заносить піском, в неї вдаряє хвиля; тільки й цієї облоги тепер їй боятися; вітряки, обезкрилені бурями; у Віллі, у Вільо-Руа, у порту Сен-П'єр[5] поблизу Тортваля, крила деяких іще крутяться; у скелястих бухтах — якорні стоянки; в дюнах — отари овець; безперестану сновигають вівчарки та сторожові собаки погоничів худоби; по вибоїстих дорогах мчать, підстрибуючи, візки міських торгівців; нерідко побачиш чорні будівлі: на західному узбережжі їх присмолюють, щоб захистити від дощів; півні, кури, купи гною; скрізь циклопічні стіни, стояли вони раніше і в старовинній гавані, їх велетенські гранітні брили, могутні стовпи і важелезні ланцюги колись захоплювали зір; тепер все це, на жаль, поруйноване; ферми обрамлені височенними деревами; поля, обнесені кам'яними огорожами в пояс висотою, своїми обрисами начеб покреслили рівнину дивним шахматним візерунком; то тут, то там земляний вал у сусідстві з якимось будяком, хижі, складені з граніту, — справжні каземати, вони не розвалилися б під градом ядер; подекуди в щонайглухішій місцевості нова невеличка будівля з дзвоном на даху — то школа; два-три потоки в низині; дуби і в'язи; неймовірний витвір природи гернсейська лілія — таких не знайдеш ніде; під час весняної оранки — плуги, запряжені вісімкою коней; перед хатами широкі скирти сіна на кам'яних оденках, розміщених по колу; хащі дикого терну; іноді невеличкі парки в давньому французькому стилі — з підстриженими тисовими деревцями, з мереживними самшитами, примхливими вазами впереміш із фруктовими садами та городами; вишукані квіти за тинами селянських садиб; рододендрони поміж бадиллям картоплі; скрізь на траві сушаться побурілі водорості; на цвинтарях нема хрестів; в місячному сяйві кожний надгробний камінь здасться привидом, білою дамою, що знялася на весь зріст; на обрії видніється близько десяти готичних дзвіниць; старі церкви — нові догмати; протестантські обряди уживаються з готичною архітектурою; в пісках і на мисах похмура кельтська загадка, втілена в різних формах: менгіри[6], пельвани[7], довгі камені, чарівні камені, камені, які гойдаються, дзвенять, камінні галереї, кромлехи[8], дольмени[9], всілякі історичні пам'ятки; після друїдів