Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

І саме в той момент двері розчахнулись з таким шумом, що я ледь не відскочила назад від несподіванки. В одвірку стояла моя тітка, з таким самим здивованим виразом на обличчі, як і в мене. В одній руці вона тримала палицю, на яку спиралась, а інша рука підперла бік.

— Мила, любонько, ти прокинулась, нарешті! — вона сказала з радістю, що майже захоплювала і мене. — Я біля тебе кожного дня сиділа, байки тобі розповідала, чутки розказувала, поки ти спала. А щойно відійшла на хвилину чай приготувати, а ти й прокинулась.

Я кинулась до неї. Обіймаючи тітку, я відчула, як її тіло стало теплим і рідним, а її слова викликали у мені теплоту. Проте, коли я трохи відсторонилась, погляд зупинився на незнайомій фігурі поруч. Чоловік у темній уніформі мовчки стояв поруч. У його руках була піднесена таця з чайним сервізом, з якого ще йшов теплий пар.

— А відколи ти маєш помічника? І де ми взагалі? — я визирнула через її плече в коридор, намагаючись зрозуміти, де опинилася. Коридор здавався величезним, з високими стінами, що здавались нескінченними. Картини на них були схожі на експонати з музею, а візерунки на стінах, ніби барельєфи, створювали дивний, майже містичний образ. Це не було схоже на місце, де я коли-небудь бувала.

— Ми в королівському замку, — мовила тітка, її голос був дивно обережним, як ніколи. Вона кивнула в середину. — Ходімо до кімнати, тут протяги.

Я присіла на м’яке ліжко, і воно здалось теплим та м’яким, але відчуття дивне відчуття не покидало мене.

Тітка влаштувалась в кріслі поруч, схилившись вперед, а її помічник — той самий незнайомець у брунатній уніформі — поставив тацю на стільницю біля ліжка, зробив глибокий уклін і, не промовивши жодного слова, залишив нас на самоті.

— В нас небагато часу, — продовжила тітка, поглядаючи на двері, які щойно зачинились. — Щойно він покинув твою кімнату, твої голосні та балакучі приятелі дізнаються про твоє пробудження.

— Фелікс? Стефон? Вони тут? – здивувалась, радість та хвилювання перемішались разом.

— Звісно, тут, де їм ще бути? — відповіла вона, наче це було найприродніше в світі, вона почала розливати чай по тонких філіжанках, як завжди, повільно і обережно, неначе це було частиною ритуалу. Моя тітка завжди вміла створювати навколо себе затишну та теплу атмосферу спокою.

— Ми в скогійському замку? — запитала, по-новому оглянувши багатий простір навколо.