Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Посмішка у ширяючої над землею Мари нікуди не зникла, але гордовитості на її обличчі стало на частку менше.

Коли волосся на руках у Гуана закінчилося, він послідував прикладу мешканців Міста Троянд - уперся чолом у запорошену землю.

- Гей, Гуане! - окликнув того Олег. - Гей-гей, - повторив він, але сірий монах і не думав піднімати голови. - А що, якщо я не хочу нікому кланятися?

- Тоді Святий може тебе й не врятувати, - не піднімаючи голови, відповів Гуан.

- Чи не все йому байдуже на почесті? Він же Святий, а не монарх якийсь, - обурився Олег. - Та й перед монархом кланятися я не буду, - убік додав він.

- Святий Ігуан стоїть вище за будь-якого короля минулого чи майбутнього, - з повчанням у голосі говорив Гуан.

- Так от навіщо ченці так жадають святості?! - в голос прозрів Олег. - Щоб зрештою піднестися над іншими!

Гуан щось нерозбірливо відповів Олегові, але сенс його слів загубився посеред агонії свіжоспечених породжень Мари.

- Може, ти піднімеш голову, щоб я міг тебе чути? - попросив Олег.

- Ні, - відрізав Гуан. - Я маю демонструвати смиренність, - їдким пошепки додав монах, що кланяється.   

Мовчазний Товстун перестав засипати тунель ласощами. Він спокійно повернув усе ще повний мішок собі за спину, і без допомоги рук піднявся з підлоги. З його статурою провернути останнє вже здавалося таким собі дивом.

Ледь розплющеними очима Товстун подивився в напрямку Олега і Гуана, який вклонявся йому.

Круглі щоки й опухлі від жиру надбрів'я залишали за собою лише тоненьку щілину, за якою неможливо було розгледіти колір його очей. Чесно кажучи, Товстун фізично не повинен був бачити що-небудь.

Усе ж, від його прямого погляду Олег відчував, як коліна під його фіолетовою робою трусяться, а м'язам ніг дедалі важче утримувати тіло в стоячому положенні. Схоже він відчував і від уваги Демона Мари.

Як і інші дорослі, Олег із Гуаном не були цікаві Товстуну. Він зійшов, щоб звести рахунки з Демоном, якого ченці називали «пожирачкою дітей».

З наближенням Товстуна породження Мари переставали зчісувати з себе шкіру і затихали. Дрібні виродки не витримували присутності Святого у плоті. Вони дохли швидко, немов навіть його запах був для них летальний.

- Повірити не можу, - щиро дивувався Олег. - Бродячий чернець на ім'я Гуан виявився найрозумнішим на світі! Той, кому він щодня покладав молитви, виявився справжнім.

- Я й сам ще до кінця не вірю в те, що це він, - зізнався Гуан. - Молитва не так має працювати. Я славив Святого Ігуана і просив про його милосердя лише з метою зміцнити свою душу, я молив його про силу допомагати іншим.

Олег голосно хмикнув.

- І це мені каже людина, яка просто неба запропонувала себе і всіх поруч у жертву?

- А як інакше? - дивувався Гуан.

- Не знаю я, Гуан із храму Ігуана, - після паузи відповів Олег. - Але робити більше нічого, давай тепер дивитися - кого ти нам за наші душі «намолив».

Договоривши, Олег спустився вниз до Гуана і, схрестивши ноги, сів поруч.

Між хмар над Містом Троянд промайнуло одразу кілька комет із короткими хвостами.

Товстун уже досить близько підійшов до Мари і підняв голову вгору. Їхня битва почалася з поєдинку поглядів.

Глядачі важко задихали. Повітря різко стало дуже щільним.

Мара відчинила стегна, і струмки з крові знову вдарили по її ногах. Відразу за кров'ю з неї лізло темно-червоне місиво, з відстані схоже на доступне навіть нижчим служителям фруктове морозиво.

Коли волога каша з викиднів плюхнулася на землю, бризки від неї коротким дощем умили околицю, і Демон Мара з нерозумінням того, що відбувається, втупилася собі під ноги.

- Сподіваюся, вона не стане це підбирати і їсти, як це зробила б на її місці мама-хом'ячиха, - вголос думав Олег.  

Бетон поруч з Ігуаном зашелушився під сильним вітром, наче земля, що тужить за дощем. Сухожилля на пальцях Мари напружилися, і нерухомий Святий почав тонути в землі.

Відбувалося це доволі повільно, немов Ігуан опинився всередині ока пустелі, де сипучі піски неспішно поглинають всесвіт.

Товстун підняв одну ногу вгору й одразу ж здійнявся над містом. Несподівано для великої жінки, він ударив її своїм мішком по обличчю.

Гуркіт від цього удару можна було почути й за межами міста, але й він забувся від тряски, що виникла після падіння великанші.

Святий Ігуан не барився довго, з мішком на спині він спікірував вниз у бік лежачого Демона.

- Ну й методи в Ігуана, - озвучив своє здивування Олег. - Мені здавалося, що Святий має брати гору над Марою якимось вигадливим способом.

- Це яким, наприклад? - поцікавився Гуан.

- Він міг би перетворити її на самотню гору або, навпаки, скинути її до смертної жінки, - на ходу вигадував Олег. - Розумієш, у здібностях Ігуана має бути щось... повчальне? Може, неоднозначне і не логічне. Він має зробити або самий мінімум, на кшталт вказати на Мару мізинцем і змусити її зникнути, або навпаки, відповісти на її зло тисячократно.